| Сторінки:
1
..
5
6
7
8 |
сумна
Академік
Повідомлень: 913
Зареєстрований: 24-12-2003
Місто: Сихів
Нема на форумі
Настрій: споглядальний
|
|
Небо прикрило рани
Брудною ватою хмар.
Черговий огидний ранок,
Черговий нічний кошмар...
Губи забули молитву.
Погляд замерз на льоту.
Готуюся, як на битву –
Знову “між люди” йду.
|
|
|
Tempika
Почесний Академік
Повідомлень: 2732
Зареєстрований: 21-1-2004
Місто: Lviv
Нема на форумі
Настрій: усміхнена
|
|
...не йди, пливи собі, як морем
і слухай хвилі, не прокльони...
на в тіло врізаних підборах
шматуй на кроки вулиць долю...
іди, як в ліс, хоч в лісі страшно, –
хтось ділить землю на стежини,
а нас – на ніжних і безстрашних,
на цільності і половини....
|
|
|
dr.Trollin
Почесний Академік
Повідомлень: 1061
Зареєстрований: 3-6-2003
Місто: Львівська політехніка
Нема на форумі
Настрій: ще живий
|
|
2 сумна <i> Знову “між люди” йду.</i>
знову на лЮде я вийду
знову до них посміхнусь
знову Веселою стану
зНова бо їх не боюсь
З повагою, Сергій.
|
|
|
сумна
Академік
Повідомлень: 913
Зареєстрований: 24-12-2003
Місто: Сихів
Нема на форумі
Настрій: споглядальний
|
|
На завершення теми:
Сан-Хуан де ла Крус, уривок з “Бесід про світло і любов” (епіграф до “Казок про
силу” Карлоса Кастанеди)
“П’ять ознак самотньої птахи:
Перша: до найвищої точки вона долітає;
Друга: за товариством вона не страждає, навіть таких птахів, як вона;
Третя: дзьоб її спрямований в небо;
Четверта: немає в неї забарвлення певного;
П’ята: співає вона дуже тихо.”
Всім самотнім птахам бажаю тихого співу в найвищих висотах...
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Ось вирішив подати до теми тут одне оповідання нашого галицького поета й
письменника - Осипа Маковея (1867-1925), почасти автобіографічне.
(Бо почитую час від часу нині цього автора...)
САМОТА
Цілу ніч я не спав.
Се вже мені від двох літ таке не трафлялося...
Ті ненависні люди обурюють мене, обурюють так, що спати не можу!..
Перше я міг від них усе стерпіти, навіть напасті на мою честь, а сього стерпіти не
можу!..
Сиджу в альтані огорода і пишу.
Пощо я пишу?
Стара привичка відізвалася в мені, серце більше зворушене, хочу бачити на папері,
як я своє чуття означу, хочу знати, що воно є...
***
Що воно є?
Справді, що мене так зворушило?..
Ах, та проклята охота розбирати всяке чуття! І найгарніше!.. От переді мною у
зільнику рожа, прегарна пахуча рожа, - і ти хочеш знати, як її листки тримаються,
звідки запах їде; починаєш обривати листки, один по другім, аж дійдеш до насади.
Рожа розірвана, зів'ялі листки розлетілися по траві, вже їх разом не зложиш,
нема ні рожі, ні запаху...
Не хочу знати, що воно є!
***
Соловій на черемшині за альтаною так лящить, що мені аж у голові дуднить...
Цілком не розумію, чим сей крикливий птах людям подобається?
Зробили йому старі поети рекламу, і він так, як охриплий співак, може ще за
концерти збирати оплески...
Тілько писати мені не дає.
Сонце позолотило вже вершки дерев. Уже зійшло...
А я не сплю і спати не хочу! Сам із себе сміюся, що зі мною сталося...
Цілу ніч я не спав.
По вечері мене напала нудьга. Неділя, люди бавляться, як уміють, а я нуджуся.
Господи, що за нудьга!
Вийшов я з хати і стрітив її. Мою сусідку. Вертала з міського парку зі своєю
донькою.
- Прошу вас, пані, ходіть зі мною; послухаємо циганської музики. Дома так скучно!
- Не можу, пане доктор! Що сказали би люди на се?
Ах, правда - люди! Вона в жалобі, недавно чоловіка поховала!
Та хіба до розпуки по смерті чоловіка вона повинна ще добровільно відмовляти собі
всякої розривки?..
- Але ви підіть, пане; ви потребуєте розривки. Ви так нікуди не ходите!..
І я пішов.
Справді, я вже від кількох літ нікуди не ходжу. В нікого не буваю, розривки не
шукаю.
Відхотілося вже мені.
Тридцять п'ять років - то ще не вік, але так уже я передчасом постарівся. В
гімназії вчився, на університеті вчився, потім, кромі бюрової роботи на хліб,
напитав собі ще добровільної, захотів суспільним діячем бути, політикою займався,
в літерата бавився; пішов рік за роком, рік за роком - і мені вже тридцять п'ять
літ...
І дивне диво, чим більше я жив між людьми, працював для них, тим більше душею
віддалювався від них: я не міг їх любити, тих людей, що не знають гармонії в житті.
Тих людей, що божеську душу волочать по земнім болоті...
І я перестав їх глядати, потонув у бюровій праці... полюбив її...
Що ж я почав би без праці?
У тій товпі многолюдній - на самоті!...
***
Сей соловій міг би був вибрати собі інше місце і інший час на рандеву зі своєю
любкою, а не ту і тепер.
Дразнить лише мене...
Люди гадають, що бог сотворив соловія їм на потіху, аби їм виспівував; а він так
висвистує не нам, тілько своїй любці-самичці...
Звичайна історія: поети між птахами!
Впрочім, нехай собі співає; жалко йому перешкоджати.
Засів собі у черемшині чи, мабуть, у сусідніх корчах синього бозу і співає. Ах, як
тьохкає!.. Видко, співак не жовтодзьобий, а вже добре привчений...
Сонце вже почерез виноград добувається мені до альтани.
Вона ще, мабуть, спить, хоч звичайно так раненько стає і на кладовище ходить або
тут до городу - разом зі своєю донькою.
Та маленька дитина її мені дуже подобається...
***
Не можу зібрати своїх думок докупи і до ладу писати; думки розлітаються, - видко,
непроспана ніч утомила мене... Хоч я нітрохи спати не хочу.
Так любо тепер у городі!
Я пішов слухати циганської музики. Усів собі недалеко від неї і заслухався.
Думки, думки, думки...
Широкі, як угорська пуща, понурі, як карпатські праліси, сумовиті, як... як... вона.
Справді, лише вона так плакала по смерті чоловіка, як ті цигани плачуть на
скрипках...
А потім чардаш! Ноголомний чардаш...
Я цілком не розумію, як по такій несказанній тузі можна попасти в таку шалену
радість. Се для мене загадка. От так перевернути душу за одну хвилю!..
І ненавиджу я ті чардаші тому, що вони убивають сей широкий, понурий смуток
степовий. Адже в сім смутку стілько святого, стільки гармонії, хоч його викликують
невзгодини життя!
Так як і в її смутку...
***
Надійшли знайомі.
- Слихом слихати, видом видати, пан доктор на пиві! Що таке сталося?..
- Ґратулюємо, ґратулюємо!
- До чого?
- Вже ми вас бачили в парку... Гарна собі вдовичка! І молоденька! Добрий смак
маєте...
- Ей же! Наш доктор бере молоді вдови в опіку? Поступ, поступ! Хто би по нім
сподівався! Ґратулюємо...
- Кельнер, пива! вина!
- Що ж там, пане доктор? І буде що з того?
Я встав і пішов.
А вони сміялися, так сміялися!..
***
Ходив я улицями з годину. Спати не хотів... не заснув би...
Коло одного дому при отворенім вікні стояв із чверть години - там хтось прегарно
грав на фортеп'яні.
Певно, дівчина якась.
Може, і залюблена нещасливо, аби так лиш туга на неї нашла...
Цілком мене розжалобили своєю грою. Я хотів би бути коло неї, аби її потішити.
До чого здалося так сумувати?
Люди спокійно сплять, другі бавляться там на музиці, а вона грає собі самі сумні
думи...
На тихій улиці почув я здалека чийсь хід і відійшов від вікна.
Така тиха, місячна, меланхолійна ніч...
***
В міському парку є таке затишне, любе місце, що лиш я його знаю.
Нагадав я собі його і пішов туди.
В парку тихо, нема нікого.
Ах, правда, соловій кричав! Але впрочім було тихо.
Мені було так сумно на душі !
"Поступ! Поступ! Наш доктор бере молоді вдови в опіку!"
Ні ! Справді, - ті люди варвари!
За що вони глузують собі з мене?
Три роки вже мешкаю в тій самій камениці, що й вона. Наші двері в сусідстві. Але я з
н и м и не жив. Як і взагалі з ніким не жив, у нікого не бував. Її чоловіка я знав із
уряду - то був молодий суддя. Бідний чоловік.
Тілько їх малу доньку я знав добре. Бавився не раз із нею. Ми були собі навіть дуже
великі приятелі. Вона приходила до мене в гості.
Сиджу дома, чую: хтось ледви чутно, несміло стукає в двері. А! Се моя малесенька
сусідка! До клямки ще не може досягнути, я сам мушу їй отворити двері. Вона входить
і хоче поклонитися мені, але боїться, що не вдержиться притім на ногах, отже,
опирається рукою о стіну або шафу і так кланяється. А я її на руки і несу на софу.
- Прошу мені показати образки!
Добре, я показую їй образки з ілюстрованих часописів. Дитина тішиться.
А потім витягаю помадки і чеколядки, що все мав для неї готові, даю їй і кажу казку.
Потім вона мені казку каже, маленьку, дитячу казку...
Забава, як рідко! Часом із годину сиділа в мене, і мати не противилася тому.
Не раз і усміхалася за се до мене, від дитини, мабуть, дізнавалася про все.
Усміхалася, як би хотіла дякувати мені. Але я з нею майже ніколи не говорив.
"Добрий день! Добрий вечір!" - і вже.
І так через три роки...
***
А потім він несподівано до тижня помер.
Я був при хорім - вона мене просила. За лікарем сам бігав, бо не було кого іншого.
Ближчої родини не мали; вона була сирота, а він - мужицький син, уже також без
родичів.
І при його смерті я був. Тримав її у своїх руках, коли плакала в розпуці і зімліла;
успокоював дитину, коли та собі страшенно розплакалася, побачивши невидану
подію.
І похороном я зайнявся, відвіз покійника на кладовище, сказав вдові, що як чого
буде потребувати, то нехай мені перекаже, - і попрощався...
Два дні переслідував мене її плач у сусіднім мешканні, а третього дня прийшла вона
до мене з донечкою подякувати мені.
Подякувати мені за те, що я постарався в порядку виправити її чоловіка в могилу...
Було за що подякувати!
***
Говорила спершу спокійно, а потім розплакалася. Донечка собі також.
В моїй хаті я не чув ніколи плачу...
І коли я так дивився на ту нещасливу вдову в чорній одежі і на ту дитинку, що її
біле волосся так відбивало від чорної сукеночки, мені не стало слів, і я мовчав.
Проклятий жаль! Я не люблю плакати! А завидую не раз тим, що плачуть...
Без опіки ті сиротята!
А я собі вигідно жию і ніким не журюся!
Хотів би, боже, як не раз хотів би, а нема ким опікуватися! Одним не вірю, других маю
за дармоїдів, у третіх не находжу серця!
- Пані! Якби ви не прогнівалися і прийняли мою поміч, то я радо поміг би вам. Добре?
Приймете? Прийміть, прийміть! Я заспокою не вашу потребу, лише свою...
Вона знов заплакала... Чи не образив я її!
Дитину я взяв на коліна і втихомирив цукорками. Образки нові показав - дитина
затихла.
І мати успокоїлася. Взяла від мене дитину і згорнула їй волосся з чола.
А мені все снується по голові, як тут подати їй поміч, аби не вважала її милостинею.
Знов образиться, не скаже, що не потребує, а не прийме.
Просив я її, аби мене прийняла на харч. Мені й так уже по реставраціях їда не
смакує. Вона згодилася. Лікареві заплатив, за похорон деякі рахунки полагодив,
дитині щось там справив у подарунку...
Противилася тому, але бідаки мусять годитися із своєю бідою...
І більше нічого, більше нічого!
Я рад, що маю кимсь опікуватися, кимсь ближчим, а не такою невловимою істотою, як
нарід. Я народу не покину, але він мені серця не заспокоює!
Я нічого від нікого не хочу! Я самолюб, моє серце потребує кимсь журитися, я рад
такій журбі! Цієї журби мені не доставало!...
***
А вони, ті варвари, ґратулюють мене глумливо!
Ідіоти!
Так мене розсердили, що вже й північ минула, а мене сон не брався.
З парку пішов я у кав'ярню. Прочитав цілу купу часописів і не міг забути тих
глумливих слів.
А з кав'ярні в альтану.
"Ґратулюємо!..." Авжеж, можна мені ґратулювати, бо тепер не так часто скучаю, як
перше. А коли мені скучно, іду до сусідки і пробалакуємо вільний час. На проході в
парку були зо два рази, припадково стрілися...
Вчу її до іспита на поштову експедиторку.
Вже тепер так часто не плаче, а то й усміхається часом.
Сей її усміх задумчивий!
Як промінь сонця з-поза хмар...
***
Не можу до ладу писати, в голові шумить. Непроспана ніч...
А! От і вона! Як звичайно, рання пташка!
Іде просто в альтану!
Ще готова думати, що я тут на неї жду так рано...
Ов, немиле положення!
Ну - годі!
- Добрий день вам, пані!
- Добрий день! А ви що пишете так ранесенько?...
(Осип Маковей, 1897 р.)
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Ого, яке велике вийшло повідомлення...
|
|
|
сумна
Академік
Повідомлень: 913
Зареєстрований: 24-12-2003
Місто: Сихів
Нема на форумі
Настрій: споглядальний
|
|
Оповідання тонке і гарне...
100 років мало що змінили в самотній душі.
|
|
|
Яндрух
Заблокований
Повідомлень: 823
Зареєстрований: 19-2-2003
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Таки-так...
|
|
|
Ігор Луцький
Заблокований
Повідомлень: 383
Зареєстрований: 7-9-2004
Місто: м.Нікополь, Дніпропетровська обл.
Нема на форумі
Настрій: Спокійний.
|
|
Бути самотнім серцем це дуже сумно.Я так розумію ви всі тут самотні?Ну якщо так то
і я з вами за компанію.
|
|
|
Ігор Луцький
Заблокований
Повідомлень: 383
Зареєстрований: 7-9-2004
Місто: м.Нікополь, Дніпропетровська обл.
Нема на форумі
Настрій: Спокійний.
|
|
Виникає питання,чому самотній чи самотня?Яка причина цього.
Давайте подискутуємо.
|
|
|
Ігор Луцький
Заблокований
Повідомлень: 383
Зареєстрований: 7-9-2004
Місто: м.Нікополь, Дніпропетровська обл.
Нема на форумі
Настрій: Спокійний.
|
|
Я сподіваюся що тук є й оптимісти які не втрачають надії.
Тут левова частка дописувачів зі Львова,а це ж таке прекрасне й романтичне
місто.Але навіть там є самотні.Ну щож давайте не будемо сумувати.А шукати причину
можливо.
Причину того чому ми самотні.
|
|
|
Tempika
Почесний Академік
Повідомлень: 2732
Зареєстрований: 21-1-2004
Місто: Lviv
Нема на форумі
Настрій: усміхнена
|
|
...ніякий об*єктивних причин нема...
ні характер, ні виховання, ні оточення не створюють
для цього передумов... просто, як говориться, так склалося. :-))
|
|
|
Ігор Луцький
Заблокований
Повідомлень: 383
Зареєстрований: 7-9-2004
Місто: м.Нікополь, Дніпропетровська обл.
Нема на форумі
Настрій: Спокійний.
|
|
Ну спрвді і я про це.
|
|
|
сумна
Академік
Повідомлень: 913
Зареєстрований: 24-12-2003
Місто: Сихів
Нема на форумі
Настрій: споглядальний
|
|
Агов, мої любі самотні, озовіться!
Ви бачите, як активізувалися несамотні, оповідаючи про всі свої радощі - від
панчішок до поцілунків? Треба й нам про себе нагадати, тим більше, що зараз саме
наша пора року – осінь.
В осінньому завмиранні природи стільки краси! А людина, хоча і є частиною природи,
завмирає остаточно, безповоротно та потворно, викликаючи співчуття і огиду
водночас. Залишається споглядати красу осінніх квітів, мелькання юних
самовпевнених особин :-) , для яких поки що життя – це гра, і тлумити депресію
влаштуванням собі маленьких свят.
О, ці маленькі свята! Я, напевно, заради них і живу. За закритими дверима, за
стуленими фіранками можна зняти маску і робити те, що хочеться, - читати (всеньку
ніч), слухати музику... А що ще – придумайте самі :-)
|
|
|
Ігор Луцький
Заблокований
Повідомлень: 383
Зареєстрований: 7-9-2004
Місто: м.Нікополь, Дніпропетровська обл.
Нема на форумі
Настрій: Спокійний.
|
|
2 сумна.Я 3 роки тому теж мешкав на Сихові.Чи ми часом не зустрічалися.
|
|
|
Ігор Луцький
Заблокований
Повідомлень: 383
Зареєстрований: 7-9-2004
Місто: м.Нікополь, Дніпропетровська обл.
Нема на форумі
Настрій: Спокійний.
|
|
Мабуть разом з Осінню і ця тема охолола.Ну щож чекатимемо до настання Весни.А з
Весною і можливо прийде і кохання.Будемо оптимістами.
|
|
|
сумна
Академік
Повідомлень: 913
Зареєстрований: 24-12-2003
Місто: Сихів
Нема на форумі
Настрій: споглядальний
|
|
Чомусь із настанням осені страшенно хочеться поновити цю тему. :-)
Хоча б оцим віршем Костянтина Москальця.
Amor fati
Я часто думаю, чому ти так самотня, -
одна з найкрасивіших доль у світі;
ці сірі очі, пильні, сумовиті, -
чому ви не знаходите нікого, крім дзеркал,
а в дзеркалах - себе і суть свою подвійну,
ледь-ледь прикриту флером абсолюту,
росою часу,
інеєм чекання,
терпінням дзвону - як іще,
о, як іще мені тебе назвати?
А може, так і треба? Може, ти
загинеш як сніжинка на долоні,
коли чиєсь тепло зруйнує цю самотність?
І, може, ця самотність - лише форма
твоєї ідентичності п'янкої?
І та любов, яка тебе знайде -
тебе ж і знищить?
Я люблю тебе.
|
|
|
Tempika
Почесний Академік
Повідомлень: 2732
Зареєстрований: 21-1-2004
Місто: Lviv
Нема на форумі
Настрій: усміхнена
|
|
..хватить з мене того кохання :-))
приєднуємося: http://www.asexuality.org/
|
|
|
сумна
Академік
Повідомлень: 913
Зареєстрований: 24-12-2003
Місто: Сихів
Нема на форумі
Настрій: споглядальний
|
|
Таню, навіщо так гарячкувати? :-))
Життя насправді прекрасне (в окремі хвилини). Навіть самотнє. :-)
|
|
|
Tempika
Почесний Академік
Повідомлень: 2732
Зареєстрований: 21-1-2004
Місто: Lviv
Нема на форумі
Настрій: усміхнена
|
|
...дик, хочеться вкласти свою енергію в щось :-)) стати активісткою якогось
руху чи що... як на мене, хороша організація, тре приєднатися :-)
|
|
|
Captivitas
Почесний Академік
Повідомлень: 1193
Зареєстрований: 15-9-2003
Місто: Запоріжжя
Нема на форумі
Настрій: біфуркаційний
|
|
Чому часом близькі люди оберігають нас від себе, всіма засобами припиняють
розповсюдження свого суму з метою "не завдавання нікому проблем".
Наша країна не настільки велика, щоби в ній розминутись(с) С.Жадан
|
|
|
Оксана Кутейко
Новак
Повідомлень: 7
Зареєстрований: 13-1-2006
Місто: Boston-Львiв
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Самотність напевно являеться якоюсь якістю душі. Навіть в оточенні друзів,
знайомих, веселоі компаніі - я раптом відчуваю себе самотньою. На обличчі посмішка
і щаслива маска. У душі холодні сльози, і відчуття, що я одна.
Спочатку мене це лякало, думала - не така як усі. А тепер радію, що не пробувала
змінити свое внутрішнє Я. Без проблем можу запросити сама себе на кавку до
улюбленоі кав'ярні і насолоджуватися самотніми хвилинами. Прохожі, як правило,
кидають здивовані, насмішкуваті погляди, які мене зовсім не турбують.
Наше життя - то танго
Без правил і до кінця
~скрябiн
|
|
|
Tempika
Почесний Академік
Повідомлень: 2732
Зареєстрований: 21-1-2004
Місто: Lviv
Нема на форумі
Настрій: усміхнена
|
|
...а з віком розумієш, що всі перехожі зайняті лише собою :-))
|
|
|
Антон Бэгляров
Новак
Повідомлень: 3
Зареєстрований: 17-3-2008
Нема на форумі
Настрій: Настрій не вказаний
|
|
Люди! В мене проблема:
В принцепі не сприймав себе як "самотне серце" але відчуваю, що чим далі тим більше
наближаюсь до цього стану! Постійний ритм життєвого барабану: Робота - дім,
побутові проблеми, короткий відпочинок, знову робота.. Пробував розірвати це
замкнуте коло і невиходить! Як сказала Tempika: (...а з віком розумієш, що всі перехожі
зайняті лише собою :-)) ) Єх! мабуть ще рік-Два і я точно приєднаюсь до вашого гурту
 (
|
|
|
Соломія Федушко
Модератор
Повідомлень: 1910
Зареєстрований: 7-7-2009
Місто: Львів
Нема на форумі
Настрій: щаслива
|
|
Самотність... це таке гидке відчуття, яке роз'їдає всю душу і помаленьку вбиває її.
Самотнім можна бути і з купою друзів, які сидять поруч і спілкуються з тобою, але
ти їх не чуєш. Ти чуєш лиш одну самоту... Самотність - це відчуття непотрібності
суспільству, дорогим людям ... нікому... Стан, коли усміхаєшся крізь сльози.. і
найгірше те, що ніхто цього не помічає...
Якщо людина ні разу не відчувала стану самотності, то над цим варто задуматись...
Якщо не відчути хоч раз в житті самотності, то є великий ризик не достатньо
належним чином оцінити відчуття щастя, коли біля тебе є дорогі серцю люди, турботу
коханого і, взагалі, його присутність у вашому житті. Як кажуть, без негативу - нема
позитиву  та я намагаюсь завжди позитивно
дивитись на життя... Якщо щось не виходить, як задумала, то значить це 'не моє'. Якщо
щастя не знаходить мене, то я сама йду на його пошуки! Життя надто коротке і швидкоплинне, щоб марнувати його на сум і
негативні емоції... Треба відчути його у повній красі! Радіти дрібничкам і кожному
прожитому дневі.
А щодо “pro” і “contra”:
1. Абсолютну свободу дій можна отримати і у спілкуванні з людьми, головне бути
особою і не надівати маску.
2. Ніякої гарячки скуповування лахів, прикрас, предметів необхідності, предметів
розкоші і тому подібного - а що в цьому поганого? Відчути себе красивою у новій
сукні чи радіти від нових кольорових колготок, чи миленької білизни (моя
слабкість )
3. *Сприймання людей такими, якими вони є, без приміряння (свідомого чи
підсвідомого) на них ролі партнера.* Особисто я, ніколи не рахую, що спілкування з
чоловіком обов'язково призводить до прагнення бачити його в ролі свого партнера.
Якщо приємно з людиною спілкуватись, у вас спільні захоплення та інтереси, то
навіщо дотримуватись якихось стереотипів.
4. *Розкіш бути собою: не намагатись сподобатися, не прикидатися кішечкою.*
5. *Ніякого розпорошення; сублімація в одному керунку, що особливо корисно для
творчості чи для роботи.* і чим тут заважає спілкування з іншими людьми? Для
творчості напевно й справді корисна самотність і страждання від нерозділеної
любові. Результатом чого є печальні і душероздираючі пісні і вірші, романи...
6. *Не потрібно намагатися зрозуміти іншу людину чи шукати розуміння в інших (на
мою думку, зрозуміти іншого взагалі неможливо).* Але ж тоді не цікаво жити!
P.S. 2 сумна - за ці 6 років у Вас змінились погляди на життя?
|
|
|
| Сторінки:
1
..
5
6
7
8 |
|
![[*]](images/xp/default_icon.gif){kind=icon}
