Форум Рідного Міста

Ревність - це добре, чи така "річ" з якою потрібно боротись

Андрій Біляк - 11-4-2005 у 23:41

Доводилось уже чути декілька думок з цього приводу. Одні стверджують що
це одна з хороших рис характеру, інші в свою чергу ....


Хотілось би почути ще й вашу думку і можливо аргументи з даного приводу!!!


Одна голова краще а дві ...

Андрій Пелещишин - 11-4-2005 у 23:42

Переміщаю в більш відповідний розділ

dr.Trollin - 12-4-2005 у 06:34

(офф-топічно) "Одна голова краще а дві ... " подумав Цербер, кусаючи 2 сідниці зарАз.

(топічно) так - ревнощі це сзе, оск це, фактично, прояв недовіри/невіри у партнера. Якщо вона є -- то як вважати партнера партнером?
або, зрештою, як партнеру _Тебе_ вважати партнером, як ти йому не довіряєш.

Рост - 12-4-2005 у 07:57

На мою думку ревнощі - наслідок егоїзму. Коли людина привласнює собі іншу.
Різні ситуації бувають, відчувати біль коли зраджує близька людина природньо, але біль і ревнощі - речі різні і ніяк не взаємопов`язані.

Tempika - 12-4-2005 у 08:07

...ревнощі не мають жодного відношення до кохання... це прояв
неврівноваженості натури і її якихось внутрішніх ґанджів... мусить бути
довіра.

Сергій Бєляєв - 12-4-2005 у 08:35

Ревнощі від інших почуттів не відокремити. Є кохання - є й ревнощі. Зникає пристрасть у стосунках, і ніби вже немає кого й до кого (або чого) ревнувати. Так що, я думаю, постановка питання не зовсім коректна. Доцільно було б вести мову про окремі прояви ревнощів (публічні скандали, биття посуду тощо) та методи боротьби з ними.

Tempika - 12-4-2005 у 08:55

...ну не згідна я :-)) як можна ревнувати (тобто підозрювати у зраді)
людину, яку щиро кохаєш?... як на мене, це ненормально.

Сергій Бєляєв - 12-4-2005 у 09:13

А хто сказав, що ревнощі - обов'язково підозра у зраді?

Рост - 12-4-2005 у 09:29

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Сергій Бєляєв
А хто сказав, що ревнощі - обов'язково підозра у зраді?


Ов! А що тоді ревнощі? Будь-ласка, тлумачення.

Tempika - 12-4-2005 у 09:42

...крім того, це й вияв неповаги до коханої людини...
можливо, не зовсім вдале порівняння: але якщо, наприклад, ви
працюєте на фірмі, і вашу лояльність безпричинно постійно ставлять під
сумнів (мовляв, ви якось зв*язані з їх конкурентами чи втихома шукаєте
іншу роботу), то як ви при цьому себе почуваєте?... гидко, правда?
якщо хтось любить, то не буде змушувати коханого (кохану) переживати
такі почуття.

Сергій Бєляєв - 12-4-2005 у 11:22

Пропоную інший погляд на проблему. Якщо керівництво фірми переймається тим, що працівник може несподівано піти, це свідчення того, що людина фірмі потрібна.

Якщо кохана (коханий) трішечки ревнує, то напевно ти їй (йому) все ще не байдужий (байдужа).

Ну не можна про ревнощі говорити однозначно. Є моменти, коли це дратує, недоречно тощо. А часом і не так вже погано, якщо тебе трохи ревнують. Це як якась іскра у відносинах, пожвавлення. Причому це стосується і першого, і другого з наведених на початку прикладів.

Tempika - 12-4-2005 у 15:05

...ніяка це не іскра, це дуже неприємно :-(( знаю по собі.

Рост - 12-4-2005 у 15:31

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Сергій Бєляєв
Ну не можна про ревнощі говорити однозначно. Є моменти, коли це дратує, недоречно тощо. А часом і не так вже погано, якщо тебе трохи ревнують. Це як якась іскра у відносинах, пожвавлення. Причому це стосується і першого, і другого з наведених на початку прикладів.


Що з боку одного, що з боку другого із партнерів - все рівно від себелюбства.
І погоджуся з Темпікою - яким це боком ревнощі можуть бути іскрою, від якої любов палахне яскравіше? Я би сказав навпаки - це смерть любові. Любов - це віддати себе тому, кого любиш, ревнощі - це від бажання взяти, привласнити. Де ж любов?
Можу припустити, що для когось ревнощі, скандал, взагалі якийсь яскравий вияв емоцій може бути каталізатором подальшої пристрасті.
Хоча... Любов теж, напевно, багаторівнева і кожен її по своєму переживає.
Але все рівно, ревнощі - це гидко! :)

fish - 12-4-2005 у 17:44

зі сказаного можна зробити простий висновок: ревнощі - це погано, гра в ревнощі - це добре.

Наталка - 12-4-2005 у 18:14

Як на мене, вкрай спрощене питання, і схема теж спрощена. Ідеальна любов = віддати усю (усього) себе, тому, кого любиш, ревнощі = почуття власника... Все ніби й так, але люди, ми всі не ідеальні, і почуття наші не ідеальні, і навіть у найщасливішої пари завжди знайдуться якісь проблеми, нехай і крихітні, кажуть, під кожним дахом свої мурахи. У когось це й буде ревність, і, скажу вам за себе, мене це почуття деколи відвідує, і для себе я його тлумачу, як елементарний страх втратити коханого. Я намагаюся не давати волі цьому почуттю, але це вже інша розмова. Не знаю, чи свідчить це про те, що моя любов - не справжня, чи про те, що я власниця за натурою, чи про те, що я не впевнена у собі... А може, ревність - це як тінь любові? От не знаю, і все тут. Але обрати між варіантами "добре" та "погано" я не можу. :saint:

Odarka - 12-4-2005 у 19:45

Ревнощі - здорові - це добре:))
Ревнощі - хворобливі - це зле:))
Деколи так хочеться. щоб коханий тебе зоча би трішечки до когось приревнував, а не казав "А куди ти ся від мене дінеш?" - невже такий варіант кращий?:))

Сергій Бєляєв - 13-4-2005 у 08:19

Можливо я не надто добре сформулював свою думку. Наталка це зробила, як на мене, краще. Я теж вважаю, що існує певний сімбіоз кохання і ревності. І оцінювати їх як чорне-біле не можна. Вони просто одне без одного не існують.

Tempika - 13-4-2005 у 08:55

...існують. доведено :-)
просто є кохання, а є ЛЮБОВ.

Рост - 13-4-2005 у 10:54

Хочу процитувати себе ж - якщо зраджує кохана людина, це боляче, але до ревнощів це відношення не має. Ревнощі суть гіпертрофоване почуття власності.

І ще, Одарко :) - ревнощів здорових не буває. Ото, коли хочеться, щоб поревнував - це теж самолюбство тішиться ;)

Правда, тут можна почати суперечку, чи "здорове" самолюбство є рушієм прогресу і т.д. :)
Знову ж повторюся - все від людини залежить. Для когось цікаво ще бавитися в кар`єру, успіх, інші забавки - це тішить оте "здорове" самолюбство. Але хтось може уже перехворів...

Сергій Бєляєв - 13-4-2005 у 12:35

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Рост
Знову ж повторюся - все від людини залежить. Для когось цікаво ще бавитися в кар`єру, успіх, інші забавки - це тішить оте "здорове" самолюбство. Але хтось може уже перехворів...

Щоб не починати суперечки, будемо вважати, що я ще не перехворів.

Наталка - 13-4-2005 у 13:05

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Рост
Хочу процитувати себе ж - якщо зраджує кохана людина, це боляче, але до ревнощів це відношення не має. Ревнощі суть гіпертрофоване почуття власності.


Я теж себе процитую. :) Це супер-людина просто, яка, дізнавшись про зраду коханого/коханої, мучиться лише болем. Не питає себе по десять тисяч разів "За що?!", не потерпає від думок "Так, та, інша, краща за мене!" або "Ну що, що він у ній знайшов?!". Не переживає знову ж таки сотні разів всю ситуацію наново, думаючи "А що, якби..." - ну, й так далі. Я категорично не згодна, що ревнощі - то лише почуття власності, і мову веду не про ідеальних людей, а про живих. У мене взагалі таке враження, що, коли тобі байдуже, приміром, що твій чоловік/коханий приходить додому пізно, увесь в помаді та чужих парфумах, і розповідає тобі різні баєчки, а ти їх слухаєш, не кліпнувши оком (Моя люба, ти ж у мене така розумниця - придумай що-небудь сама!), то це не повага до його свободи, і не любов ніяка, а просто цілковита байдужість. А якщо тобі не все одно, то відчуваєш у цьому випадку не лише біль. Я за себе кажу - це так для мене, і, знову ж таки, як на мене, ревність - це не двомірне явище, все значно складніше. Я білою заздрістю заздрю тим, хто здатен відмежувати кохання від ревнощів, любов від кохання та ревнощі від болю. Я не така мудра. І - так, я трохи ревнива. Я це за собою знаю. :P

Tempika - 13-4-2005 у 14:19

...дик, якщо зрада є вже доведеним беззаперечно фактом, то ясне діло,
що болить... ревнощі ж – це просто підозри, бруднуваті хмарки
підсвідомості, викрутаси фантазії... бо коли * твій чоловік/коханий
приходить додому пізно, увесь в помаді та чужих парфумах*, то тут
розмова не про ревнощі, а про зраду, а це різні речі.

Наталка - 13-4-2005 у 14:31

Ні, ніяк не можу погодитись. Втім, я ж кажу, це суто індивідуально - для когось це бруднуваті хмарки підсвідомості :), а комусь - це болісні сумніви чи то у собі, чи то у коханій людині, не завжди обгрунтовані, але природні, бо це так склалося, людині властиво сумніватися... Я наразі говорю не про патологічні випадки, а про те, що категорично не підтримую спрощення на кшталт ревність - примітив, викрутаси фантазії, що ще Ростик писав? А, так - почуття власності! :) Виходячи з усього того, що я прочитала - ой, яка я страшна людина, виявляється! :D Ну, фантазія - то "такі да", як у Одесі кажуть, вона розвинута, так мало того, я ще й власниця, обмежую свободу коханого, і т.д. Ну, може бути - я така. :rolleyes: Але чи так вже зле, що мені не байдужа кохана людина? Я не обшукую кишені, не читаю СМСки, що приходять на його мобільний, не дзвоню щохвилини, питаючись "Де ти є?" - але для мене ревнощі, це почуття, яке само по собі, без любові, не існує. Я не ревную тих, до кого я байдужа. Ну, це вже повтор пішов. :)

Tempika - 13-4-2005 у 16:24

...десь я прочитала (мабуть, у Фройда :-)), що страх втрати – це насправді
завуальоване бажання позбутися тої людини, яку так боїшся втратити...
чому є бажання позбутися?... причини є різні... когось болить від
обмеження власної свободи, когось... не знаю... тільки знаю, що страхи
(втрати, смерті, темряви, води, замкненого простору тощо) – це тупик у
поступальному розвитку особистості... і тому справжнє кохання не може
допускати ревнощів... люди не можуть втратити одне одного, якщо
навіть їх розведе життя, смерть, бідність, війна... мені деколи здається, що
коханням тепер називають просто тривалі стосунки між чоловіком і жінкою,
основані на спільності інтересів та взаємній симпатії... але ж кохання –
це більше, і навіть не більше, це просто щось зовсім інше...

Наталка - 13-4-2005 у 16:32

Ну, проти Фройда я, звичайно, не попру. :saint: Сили малі. Хоча дозволю собі й з ним також не погодитися. :) А що таке кохання - на щастя, це кожен сам визначає для себе. Я така, яка є, і те, що в палітрі моїх почуттів присутні й ревнощі, ще не робить мене власницею чи егоїсткою - на мою, звісно ж, думку. :rolleyes:

Рост - 14-4-2005 у 10:42

Наталю, ти чудова людина! Я ж не узагальнюю, а кажу, як воно є в моєму сприйнятті. І не відчувати ревнощів не означає бути супер-ідеальною людиною. Я кажу лише про те, що ревнощі, "здорові" чи "хворобливі", нічого доброго не несуть, бо породжує їх зовсім не любов, а егоїзм, навіть якщо він "здоровий" :) А егоїзм в тій чи іншій мірі притаманний кожному з нас і прояви його в кожного свої.

Олександр Шевченко - 14-4-2005 у 11:30

Бажати, щоби тебе любили - це взагалі той ще егоізм... :) Що б з нами стало без цієї корисної риси? :)

Андрій Біляк - 19-4-2005 у 00:55

Дозвольте висловити своє баченя даної теми.

Чомусь ніхто не розглянув ще й такого варіанту коли немає


Цитата:
Оригінальне повідомлення від fish
зі сказаного можна зробити простий висновок: ревнощі - це погано, гра в ревнощі - це добре.


Не можна говорити про ревнощі як про гру(Звісно якщо ми про одне і те ж саме). Говорячи про ігру ми уже аж ніяк не можем говорити про ревність оскількице зовсім різні речі. Гра є грою, а у випадку з ревнивістю як би ти не старався у тебе так не вийде.
Ревнивці і Ревнивки відгукніться. Аууууу!:wow:

Ревність - це свого роду почуття, твоє сприйняття реальності, проте ні в якому разі не
Цитата:
Оригінальне повідомлення від Рост
На мою думку ревнощі - наслідок егоїзму. Коли людина привласнює собі іншу.


Річ не йде про привляснення собі когось. Та й привласнити когось це взагалі неможливо.
Невже хтось може привласнити твої думки, переживання, емоції ... Я вважаю що це просто не - мож - ли - во!!!

Все що можна досягнути ревнощами так це показати своє істине ставлення до людини. Перш за все це повинно дати повштовх до того чому виникають ревнощі - можливо це не цілком відверті розмови, можливо відчуття самонедостатності,невпевненості у собі ; спосіб показати свої почуття;)... ..., і врешті решт прояв недовіри ба навіть правильніше сказати тої ж самої недовіри до опонента.
Над останнім варто було б задуматися чому повинна виникнути вона сама ... недовіра. Можливо тому ... , але ні можливо ось чому ... Та що б з цього приводу не говорилось навіть і довіру також треба якимось чином треба "заслужити"!!?

Цитата:
Десь Я Таке Уже Чув;)
Довіряй но провіряй


Проте з другої сторони я теж вважаю що ревність не повинна затьмарювати тобі розум - голова завжди повинна бути світла. Та і невже немає нічого прекрасного на що можна було б звертати увагу, щоб відчувати себе вільним/вільною, щасливим/щасливою і неповторним/....Ми цього заслуговуємо!!!

Багато у чому згідний з Наталкою

Продовження незабаром, якщо щось не так то вибачайте і виправляйте.
___________________________________________________________
Щиро Ваш ...:baddevil:

Рост - 19-4-2005 у 08:46

Цитата:

Річ не йде про привляснення собі когось. Та й привласнити когось це взагалі неможливо.


Андрію, ідеться не про власність фізичну, а про почуття власності, яке виникає в людини по відношенню до іншої людини. "Це моя жінка. МОЯ! І вона повинна робити те, що подобається мені, бо вона моя!" Але якщо жінка підкориться вашій волі, перестане бути особистістю - вона дуже скоро перестане цікавити вас. Те ж саме, навіть в більшій мірі стосується чоловіків.

Цитата:

Все що можна досягнути ревнощами так це показати своє істине ставлення до людини.


Будь-якою дією по відношенню до інших ми показуємо своє істинне ставлення до них. Власне дія і показує, а не слова. Але якщо це твердження в контексті "раз ревнує, значить любить" - я не згоден. Тобто, наявність ревнощів не означає відсутності любові, а лишень її гіпертрофований вияв. Справжінй же любові притаманні жертовність, самозречення.

Цитата:

... і врешті решт прояв недовіри ба навіть правильніше сказати тої ж самої недовіри до опонента.


ОПОНЕНТА? Ну тоді далі продовжувати розмову немає сенсу, бо про яку любов може йти мова, коли ця людина - ОПОНЕНТ?

Тарас Гриців - 20-4-2005 у 13:10

Без ревнощів немає кохання! Але і це має бути в міру! Не всім вони подобаються...:sing:

Андрій Біляк - 20-4-2005 у 23:19

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Рост
ОПОНЕНТА? Ну тоді далі продовжувати розмову немає сенсу, бо про яку любов може йти мова, коли ця людина - ОПОНЕНТ?


Вибачайте!!! Під словом опонент я мав на увазі людину яку ти кохаєш. Просто невдало висловився.

Андрій Біляк - 20-4-2005 у 23:44

Я не маю на увазі те, що ревність - це добре, і що це повинно бути у такому плані, як, наприклад:
Цитата:
Оригінальне повідомлення від Рост
"Це моя жінка. МОЯ! І вона повинна робити те, що подобається мені, бо вона моя!"

проте є ще й такий "підзміст" ревності, як ревную ні в чому не обмежуючи, проте боюся тебе втратити. Ні в чому не обмежуючи підрозуміваю, не чинити ніякого морального тиску своїми ревнощами.
А тут уже проглядається знову ж таки той варіант з недовірою, хоча це також можна розглядати по різному.

Чечно кажучи я сам також є ревнивцем і хоча й бачу негативи цього, повинен зізнатися з цим важко боротися.Та й зрештою як уже говорилось:

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Тарас Гриців
Без ревнощів немає кохання! Але і це має бути в міру! Не всім вони подобаються...:sing:


________________________________________________________________________________________________
Щиро ваш ...;)

Tempika - 21-4-2005 у 08:19

..що значить *не чинити морального тиску своїми ревнощами*...
чинити фізичний тиск? :-))))) шютка.
все відчувається, і тиск є, і це дуже, дуже неприємно... раджу частіше
ставити себе на місце іншої людини.

Андрій Біляк - 22-4-2005 у 22:53

Завжди потрібно ставити себе на місце іншої людини!
Проте чи завжди це виходить - це вже інше питання.

fish - 23-4-2005 у 16:08

інколи я думаю, що зрада не існує як явище...

Андрій Біляк - 9-5-2005 у 12:41

Тоді якже розцінювати зраду, хоча це уже дещо інша тема,
незважаючи на те, що їх можна і поєднати!

_________________________________________________________________________________________________________________________________________
Щиро ваш ...

Влодко - 10-5-2005 у 15:52

помому ревнощі є завжди, або я не знаю як назвати відчуття, які переживаєш коли до коханої людину лізе якась св....та!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Чи навпаки, твоє кохання!:baddevil:

Андрій Біляк - 11-5-2005 у 00:48

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Влодко
помому ревнощі є завжди, або я не знаю як назвати відчуття, які переживаєш коли до коханої людину лізе якась св....та!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!


Я б це не називав ревністю - це уже просто бажання пояснити людині хто на що заслуговує, та й зрештою просто навчити хороших манер!!

Андрій Біляк - 2-6-2005 у 00:03

Дякую усім за небайдужість до даної теми і за безперечно цікаві відповіді.;)

Руслан Кравець - 26-10-2005 у 12:17

Хоч в цю тему давно вже не писали, але я дозволю собі її відновити.

В попередніх повідомленнях часто вживалося слово "зрада".
Так-от, що покопатися в суті теми, хотілось би вияснити, а що, власне кажучи, за цим словом стоїть.

Tempika - 26-10-2005 у 14:20

...за цим словом стоїть те, що вважає зрадою твоя кохана половина :-))

Наталка - 26-10-2005 у 18:28

Для мене зрада - це н е - в і р н і с т ь.

Руслан Кравець - 27-10-2005 у 12:09

Tempiko, пропоную подумати над тим, що означає "зрада", саме з точки зору свого Я, а не коханої половини.
Адже коли "зраджують МЕНЕ", "болить МОЯ душа".

Ми звикли сприймати слово "зрада" достатньо сильно, подекуди навіть дуже сильно. Нас цього вчили.
Це слово несе великий негативний заряд. Воно ранить душу.
Коли "мене зраджують" - "моя душа поранена" - "у мою душу поселяється біль".

Виникають питання. А чи потрібно тримати це слово у своєму словнику?
Чи потрібне у моїй системі поглядів поняття, яке може завдати болю моїй душі?
І чи не позбутися, в такому разі, його? А, якщо позбутися, то як?

Спробуймо зайти з іншого боку.

Процитую Роста: "Любов - це віддати себе тому, кого любиш".
...віддати тепло своєї душі, щоб зігріти душу коханої людини,
віддати свою енергію і час, щоб допомогти коханій людині у її житті або зробити їй приємне,
віддати тепло свого тіла, віддати...
Я згоден. А ви?

А як щодо доповнення:
... НЕ ВИМАГАЮЧИ ПРИ ЦЬОМУ НІЧОГО ЗАМІСТЬ.

Tempika - 27-10-2005 у 14:40

...я все, що хотіла сказати з цього приводу, виклала вище у дискусії... :-)

Наталка - 27-10-2005 у 19:30

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Руслан Кравець
...Виникають питання. А чи потрібно тримати це слово у своєму словнику?
Чи потрібне у моїй системі поглядів поняття, яке може завдати болю моїй душі?
І чи не позбутися, в такому разі, його? А, якщо позбутися, то як?


Це дуже складне, болюче і неоднозначне питання, в обговоренні якого, імхо, дуже легко збитися на переливання з пустого в порожнє. Я не знаю, як позбутися понять, які можуть завдати болю моїй душі - адже не тільки поняття "зради" його завдає. Я не певна, чи вміє любити душа, яка ніколи не боліла, і чи жива взагалі така душа. Так, той біль, що його народжує зрада - то страшний біль. Але чи можливо його позбутися?.. Не певна. Можна п е р е ж и т и - з часом він приглушиться.

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Руслан Кравець
Процитую Роста: "Любов - це віддати себе тому, кого любиш".
...віддати тепло своєї душі, щоб зігріти душу коханої людини,
віддати свою енергію і час, щоб допомогти коханій людині у її житті або зробити їй приємне,
віддати тепло свого тіла, віддати...
Я згоден. А ви?

А як щодо доповнення:
... НЕ ВИМАГАЮЧИ ПРИ ЦЬОМУ НІЧОГО ЗАМІСТЬ.


Вірності, як на мене, вимагає сама природа любові. І зовсім не ЗАМІСТЬ, а НАВЗАЄМ.

Руслан Кравець - 28-10-2005 у 16:20

Природа Любові не вимагає вірності.
Ще раз: Любов - це віддати себе тому, кого любиш.

Любов може бути й одностронньою.
Тоді не йдеться не те що про вірність, навіть про взаємність.

Якщо ви маєте щастя відчувати з коханою людиною взаємну Любов - це чудово.
Якщо у вашій системі цінностей є поняття "вірність" - добре - будьте вірними.
Якщо кохана людина відповідає вірністю вам - прийміть це як дар - з вдячністю.
Але не вимагайте, бо природа Любові не вимагає вірності.

Наталка - 28-10-2005 у 17:00

Та ні, вимагає - і саме природа любові, бо навіть коли любов без взаємності, вірність їй, як почуттю, цілком природня, як на мене. Є дуже гарний вірш Євгена Євтушенка, називається "Неразделенная любовь". І у ньому є такі рядки:

"... Дай бог познать страданий благодать,
и трепет безответный, но прекрасный,
и сладость безнадежно ждать и жидать,
и счастье глупой верности несчастной"...

Я, Боже борони, не закликаю нікого страждати, щиро, від усієї душі бажаю всім лише взаємної любові, бо вона направду окрилює, робить людину щасливою (а ще трапляється, що любов, про яку певна була, що вона без взаємності, виявилася справжнісіньким Даром Небес), але цими рядками добре сформульовано те, що я хотіла сказати.

Tempika - 28-10-2005 у 18:02

...природа любові не вимагає вірності від того, кого любиш, але, боюсь,
вимагає вірності від того, хто любить...

Наталка - 28-10-2005 у 18:51

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Tempika
...природа любові не вимагає вірності від того, кого любиш, але...вимагає вірності від того, хто любить...


Власне. Тому, коли любов взаємна, і - якщо це любов - питання вірності навіть не обговорюється. Що називається, а як же інакше?

Руслан Кравець - 31-10-2005 у 17:36

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Наталка
Тому, коли любов взаємна, і - якщо це любов - питання вірності навіть не обговорюється. Що називається, а як же інакше?


Чудово. Мені подобаються Ваші слова.
Але тоді без ревнощів, бо ревність - це коли душа починає обговорювати питання вірності.

Наталка - 31-10-2005 у 19:53

Для мене ревнощі – це біль, і я нічого не можу з цим вдіяти. Я не ревную до можливостей – мовляв, а що буде, якщо він зустріне котрусь, кращу аніж я?.. Мої ревнощі завжди викликаються або тим, що я бачу, як із моїм коханим фліртує інша жінка, або тим, якщо я, не дай Боже побачу, що він активно цікавиться іншою. Це – боляче, принаймні, мені... Мабуть, мені знову закинуть почуття власника, але менше з тим, бо, імхо, коли ти не думаєш про коханого “він – мій” – не те, що він належить мені, чи не має волі, а “мій” у найвищому значенні цього слова, “він – мій, а я – його”, то це й на любов не надто схоже. Втім, я нікому цієї думки не нав’язую, а довго писати на цю тему не хочу. Скажу лише, що абсолюна любов, котрій цілковито байдуже, з ким її об’єкт, аби лише йому було добре, для мене - не любов взагалі. Але в кожного своя уява про це...

Андрій Петришин - 16-12-2005 у 08:49

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Наталка
... Я не ревную до можливостей – мовляв, а що буде, якщо він зустріне котрусь, кращу аніж я?.. Мої ревнощі завжди викликаються або тим, що я бачу, як із моїм коханим фліртує інша жінка, або тим, якщо я, не дай Боже побачу, що він активно цікавиться іншою. Це – боляче, принаймні, мені... Мабуть, мені знову закинуть почуття власника...

Я б закинув інше... почуття невпевненості в собі і прояву слабкості - саме через це, ІМХО, і виникає ревність. Людина впевнена в собі ніколи ревнувати не буде. А якщо Він активно цікавиться іншою - "Іди, тобі з нею буде краще." Якщо я тебе люблю, то бажаю перш за все, щоб тобі було краще.

Наталка - 17-12-2005 у 01:13

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Андрій Петришин
Я б закинув інше... почуття невпевненості в собі і прояву слабкості - саме через це, ІМХО, і виникає ревність. Людина впевнена в собі ніколи ревнувати не буде.


Ніколи не буде ревнувати перш за все, людина, цілком байдужа... Це щось на кшталт абсолютної святості - у природі такої не буває.

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Андрій Петришин
Я б закинув інше... почуття невпевненості в собі і прояву слабкості... А якщо Він активно цікавиться іншою - "Іди, тобі з нею буде краще." Якщо я тебе люблю, то бажаю перш за все, щоб тобі було краще.


О, Ви такий мудрий... Ви спокійно можете сказати коханій "Іди, тобі із ним буде краще"? І вам не болітиме? Ви не будете мучитися? Одне з двох - або та кохана ніяка в бісової мами направду не кохана, або ви просто не здатні любити, даруйте вже за відвертість... Вкрай рідко ідеальні схеми втілюються в реальному житті.

Tempika - 17-12-2005 у 07:58

...ну значить, моя мама не здатна кохати мого тата, якщо вона так
поступила... відпустила... :-(( але ж я знаю, як вона його любить.

Андрій Петришин - 17-12-2005 у 10:02

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Наталка
Ніколи не буде ревнувати перш за все, людина, цілком байдужа... Це щось на кшталт абсолютної святості - у природі такої не буває.

Цілком байдужа людина не буде і любити. "Байдужа"... хм, тре' бути трохи і байдужим. Як там в москалів "чем меньше женщину мы любим, тем больше нравимся мы ей" - це ж стосується чоловіків. Як гадаєте?
Цитата:
Оригінальне повідомлення від Наталка
О, Ви такий мудрий...

Мерсі за компліман :) Що є то є... як псові кудла ;)
Цитата:
Оригінальне повідомлення від Наталка
Ви спокійно можете сказати коханій "Іди, тобі із ним буде краще"? І вам не болітиме? Ви не будете мучитися? Одне з двох - або та кохана ніяка в бісової мами направду не кохана, або ви просто не здатні любити, даруйте вже за відвертість... Вкрай рідко ідеальні схеми втілюються в реальному житті.

Его, его... "І вам не болітиме? Ви не будете мучитися?" - і про кого ми тут думаємо? Невже про кохану людину? Себе ми любим більше ніж когось, правда? Болітиме і мучитимусь, проходив через ці перелази. Але людина - така істота що до всього звикає. Поболить і перестане, як кажуть "с глаз долой из серца вон". Якщо любиш - відпусти, і якщо він/вона до тебе вернеться - це твоє, справжнє кохання, ні - не твоє, чуже і не варта голову собі морочити, а тим більше ревнувати.
Дуже гарні думки сказав Руслан Кравець, цілком його підтримую - любов до когось - це самопожертва без очікування якоїсь віддачі. Мама мене так любила, це я тепер зрозумів.

Наталка - 17-12-2005 у 14:42

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Андрій Петришин
Як там в москалів "чем меньше женщину мы любим, тем больше нравимся мы ей" - це ж стосується чоловіків. Як гадаєте?


Як там у москалів, не знаю, вірші хороші, належать О. С. Пушкіну, а що до теми нашої дискусії - скажу лише, щоби воду в ступі не товкти, що так, звісно, любов завжди несе у собі елемент самопожертви, але якщо це лише самопожертва, і в ній більше нічого немає - ані бажання зробити щасливим коханого, ані бажання бути й собі щасливою, ані ще дуже й дуже багатьох емоцій, відтінків, відчуттів, тоді... Не візьму на себе сміливість стверджувати, що це не любов, але приносити вона буде лише біль (імхо). Обом.
Тепер щодо "відпускання". Не розумію, чому відразу кажуть: "Ага, ось ви про себе думаєте, бо вам болить!". Ага, про себе. Як ви гадаєте, людина, котра зламала ногу, про кого думає в момент гострого болю? Не розумію також, чому ревність називають егоїстичним почуттям, і всі ці дописи мене так і не переконали в цьому... Ніхто нікого не втримає силою, хіба в криміналі, тому пафосне "А я його відпустила!" направду означає "Він не хоче бути зі мною, він мене не любить, а я його люблю". Від цього болітиме, і буде ревність, і ще багато чого - якщо тільки ви не янгол. А я не янгол. :saint:

Андрій Петришин - 18-12-2005 у 08:50

Згадав одну думку, не пам'ятаю де почув/побачив/прочитав, але мені сподобалася:
Любов і Розлука, як Полум'я і Вітер. Маленький вогник Вітер задує, загасить, а велике Полум'я Вітер роздмухає у ще більший Вогонь. Не бійтеся розлук. Це лише розставить крапки над "і" та відкриє очі на справжній стан речей.

Наталю, Вам подобається страждати? Наздоров'я! А я цим уже перехворів і маю імунітет.

"Як ви гадаєте, людина, котра зламала ногу, про кого думає в момент гострого болю?"
Про свій біль думає, особливо після больового шоку. Але... Прослідкуйте, що Ви будете робити. Сидіти на асфальті і жаліти себе - "йой як мене нога болить, та за що мені таке горе, та йой яка я нещасна..." І як та нога від того заживе? Правильно, як насерматри :) Впевнений що Ви так не робитимете, а візьмете накладете шину (як не можете самі - попросите в когось допомогти), подзвоните "03" хай в лікарні вправлять кістку і накладуть гИпс. Так само і тут. Якщо болить - тре виправляти, і чим швидше, тим кращий результат. "Сльозами горю не допоможеш". Або признайтеся, що Ви слабачка, лузер - і тоді Ваші шанси вижити ще більше зменшаться. Життя надто коротке щоб тратити ці дорогоцінні миті на страждання. Ну хіба що Ви мазохістка і Вам від цього кайф. Ги ги, тоді вітер Вам в спину! Хотя і постраждати також корисно, якщо в міру. Закаляє дух. І біль це навіть дуже добре - це сигнал людині що "в неї щось негаразд". Без болю ця зламана нога би відірвалася після пішої прогулки - "Ой, а де це я ногу посіяла??? :)))".

"Не розумію також, чому ревність називають егоїстичним почуттям, і всі ці дописи мене так і не переконали в цьому..."
Дуже шкода. І будете страждати до тих пір, поки цього не зрозумієте. Ну і Бог з ним, кожен вибирає свою дорогу. Я свою вибрав.

А ще Діма Білан гарну пісню має:
Только ты не плачь
Своё сердце от Любви не прячь
Небыло ещё в Любви без неудач
Только ты поверь
Будет пусть открытой в сердце дверь
Не бывает в жизни без потерь

Так, куди це нас занесло? Тема то про ревність ;)
Своє ставлення до ревності я сказав. І прочитав як інші про це думають.

Tempika - 18-12-2005 у 09:54

...офтопік: який у нас цікавий новачок появився :-))
в дечому з ним згідна... ясне діло, не можна так ось взяти і перестати
ревнувати... але тре поменше виказувати це назовні, бо кохану людину
воно травмуватиме, як не крути...
і цитата: ...тем ЛЕГЧЕ нравимся мы ей... часто перекручують :-)))

Андрій Петришин - 18-12-2005 у 11:05

А я ещё и на машинке могу, и крестиком вышивать, и ...
(с) Кіт Матроскін

Наталка - 18-12-2005 у 22:59

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Андрій Петришин
Згадав одну думку, не пам'ятаю де почув/побачив/прочитав, але мені сподобалася:
Любов і Розлука, як Полум'я і Вітер. Маленький вогник Вітер задує, загасить, а велике Полум'я Вітер роздмухає у ще більший Вогонь. Не бійтеся розлук. Це лише розставить крапки над "і" та відкриє очі на справжній стан речей.


З цим я згодна, але до чого тут ревність, так і не зрозуміла. Я не боюся розлук, але я їх дуже не люблю, і, якщо вже у вашому попередньому дописі цитувалася російська поезія, то я й собі не втримаюся від цитати: “С любимыми не расставайтесь”.

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Андрій Петришин

Наталю, Вам подобається страждати? Наздоров'я!


Можна, так? Справді можна? Ой, дякую, що дозволили! :D
Ні, мені не подобається страждати – я не мазохістка, попри ваше супероригінальне припущення. Але якщо ви бачили колись людину, котрій вдалося прожити життя, уникнувши страждань – я... хотіла написати, що заздрю вам і тій людині, але роздумала. Життя без страждань, як і без любові – не поле, а пустеля (імхо). Я не хочу страждати увесь час, Боже борони. Я намагаюся уникати тих страждань, яких можна уникнути, і не завдавати їх зайвий раз своїм близьким, а якщо ненароком таке трапляється - перепрошую і намагаюся спокутувати свою провину. Не знаю, чи я зможу вірно висловити свою думку, але деколи страждання дають мені відчути, що я жива, нагадують, що я мушу жити, бо є люди, яким я потрібна. Страждання змушують мене замислитися над тим, що є багато людей, яким гірше від мене, і ще - я більше боюся людської байдужості, аніж своїх страждань.

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Андрій Петришин
А я цим уже перехворів і маю імунітет.


Я вас із цим вітаю!!! :D Хоча щодо імунітету – я була б обережніша із такими заріканнями. Так, я певна, що нині ви це пишете щиро, ви самі у це вірите, але, чуючи такі заяви, боги сміються.

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Андрій Петришин
Або признайтеся, що Ви слабачка, лузер.


А в убивстві Кірова мені не зізнатися? Я от думаю, у чому б ще признатися, аби вас потішити. Гаразд, я слоненя, слоненя, тільки по нирках не бийте. :baddevil: Вельми тішуся вашій певності у моїй слабкості, але – просто повірте мені на слово, бо доводити я нічого не збираюся – я дуже сильна людина. Але – людина, а не закута у панцир своєї “ідеальності” особа. Я вже писала, що я не янгол.

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Андрій Петришин
Ну хіба що Ви мазохістка і Вам від цього кайф. Ги ги, тоді вітер Вам в спину!


О, ви не тільки дуже мудрий, а ще дуже чемний. :rolleyes: Дякую щиро за щире ж побажання, навзаєм зичу вам усіх вітрів, яких ви тільки захочете.

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Андрій Петришин
Дуже шкода. І будете страждати до тих пір, поки цього не зрозумієте. Ну і Бог з ним, кожен вибирає свою дорогу. Я свою вибрав.


Дуже шкода мене? Не варто так перейматися... Йдіть собі обраною дорогою, і най вам шлях під ноги рушником стелеться. Бажаю ніколи не втрачати вашого “набутого імунітету” (с) Ярослава Івченко.

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Андрій Петришин
Своє ставлення до ревності я сказав. І прочитав як інші про це думають.


Аналогічно. Дуже пізнавально було.

Андрій Петришин - 19-12-2005 у 12:06

Пах-пах!
Тра-та-та!
...
Цей сміливий і гарний але офтопічний пост пав смертю хоробрих у нерівному бою.
Вічная память!

Соломія Федушко - 3-5-2010 у 00:42

ІМХО, маленька безневинна ревність - рушій стосунків. Але не та ревність, яка виникла на грунті недовіри, вигаданої можливої зради, комплексі меншовартості та власника. Таке почуття тільки руйнує навіть міцні стосунки. Не завжди, якщо ревнує - значить любить.
Мені просто в голові не вкладається, як людина може казати, що кохає і водночас підозрювати "об'єкта кохання" в безпідставних нісенітницях і контролювати своїми безчисленними дзвінками, перевірками та ще більш ницишіми вчинками, тобто безпричинно маніакально ревнувати. Знаю, що чоловік генетично спроєктований бути ревнивим, але ж, люди милі, всьому є межа. Цією манією людина доб'ється лиш одного, що те, в чому звинувачує й станеться. Адже, якщо 1000 раз сказати чоловіку, що він дурак, то на 1001 - він представиться дураком. Врешті-решт - це є виявом неповаги до партнера. Любити - значить довіряти коханій людині, як самому собі, але не втрачати голови і здорового глузду. Можливо, таку довіру важко знайти, бо справжня любов є настільки рідкісною. І важко її розгледіти серед стількох закоханостей, вподобань та спокус. :rolleyes:

Роман Голощук - 3-5-2010 у 11:21

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Соломія Федушко
... Знаю, що чоловік генетично спроєктований бути ревнивим...


Та невже? І чим підтверджене таке твердження?

Соломія Федушко - 3-5-2010 у 13:49

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Роман Голощук
Цитата:
Оригінальне повідомлення від Соломія Федушко
... Знаю, що чоловік генетично спроєктований бути ревнивим...

Та невже? І чим підтверджене таке твердження?

Слова доктора Хауса, але мій переклад ;)

Галина Руденко - 18-5-2012 у 11:20

Для мене ревність це погано...

Max Yuzhakov - 20-5-2012 у 02:35

Це мабуть непогана нагода розібратись що взагалі відбувається,
незалежно від того хто є джерелом цього почуття :)