| Сторінки:
1
2 |
Ігор Ко
Дописувач
Повідомлень: 48
Зареєстрований: 22-9-2004
Місто: парадмістя Львова
Нема на форумі
Настрій: пречудовий
|
|
2 Наталка: щодо начальника, відповідь на це питання теж є в книзі: "Бога слід
слухатися більше ніж людей". себто, заповіді мають вищий пріорітет, аніж накази
кого-б то не було з людей.
|
|
|
Наталка
Почесний Академік
Повідомлень: 2594
Зареєстрований: 22-4-2003
Місто: Київ
Нема на форумі
Настрій: різнобарвний
|
|
Знаєте, є хороший вислів: "Найкраще цитує Біблію диявол" - себто зі Священої
Книги можна насмикати цитат для будь-якого випадку, але виправдовувати чи
звинувачувати когось на такій підставі - щонайменше, недалекоглядно. Власне, про
те ж і мова йшла - коритися наказам, які йдуть усупереч волі Божій, бо "непокора
встановленій владі - гріх", чи ні? Виходить, що ні, бо начальник, на відміну від
президента, влада дійсно встановлена, у тому значенні, що я свого шефа не вибирала
шляхом таємного голосування. І чи була воля Божа на те, щоби вибори
фальсифікувалися, а народ покірно те проковтнув? Я гадаю, що, знову ж таки - ні.
Це все наснилось мені - губи Його пахнуть літом;
руки Його ніжніші за будь-які весни. (с) Соломія Чубай.
|
|
|
Ігор Ко
Дописувач
Повідомлень: 48
Зареєстрований: 22-9-2004
Місто: парадмістя Львова
Нема на форумі
Настрій: пречудовий
|
|
Дякую на доброму слові, Наталю.
однак, незважаючи на таку неприязнь до цитат - Ви все ж таки сказали те саме: Бога
слід слухати перше ніж людей. тільки не в такій стислій формі. 
|
|
|
Наталка
Почесний Академік
Повідомлень: 2594
Зареєстрований: 22-4-2003
Місто: Київ
Нема на форумі
Настрій: різнобарвний
|
|
Ну, якщо під Богом маються на увазі ті священики, які приймали участь у брудній
агітації, то слухати їх - собі дорожче. Для того, певно, Бог і дав нам голову, в неї
трохи мозку вклав, і подарував свободу вибору - і в навантаження відповідальність
за нього дав. Стосовно ж решти... Ніколи не
забуду, як, йдучи до Верховної Ради, в мільйонній юрбі, почула, як російськомовний
дядечко з Києва голосно погоджувався із дуже симпатичним чоловіком з
Івано-Франківська, і говорив: "Да конечно, Бог есть. Если бы Бога не было, ничего
бы этого не было" - і з цими словами показав на людську ріку, яка впродовж години
із вражаючою щільністю текла від Майдану повз ЦВК, і - до Верховної Ради. То, може,
те, що люди вийшли на акції протесту у такій кількості - це була воля Божа?
Це все наснилось мені - губи Його пахнуть літом;
руки Його ніжніші за будь-які весни. (с) Соломія Чубай.
|
|
|
Anatoly
Дописувач
Повідомлень: 52
Зареєстрований: 20-8-2003
Місто: Звичайно Львів
Нема на форумі
Настрій: Зактуалізований
|
|
Християнин взагалі не має права мовчати тоді коли порушуються елементарні
людські свободи тому як всі вони є цінністю для християнина, і не має значення
влада це чи ні. В нас проблема, Церква це олне а повсякдення інше от і виходить...
Моя стаття на цю тему для соціологічного семінару:
Християнство і українське суспільство. Реальний і бажаний стан. (В основу даної
статті покладені деякі публікації та думки котрі виникали під час листування з
ігуменом Веніамином (Новіком) російським ліберальним православним богословом,
бувшим віце ректором Санкт Петербургської Академії і семінарії, з якої був
вигнаний за незгоду з Законом Росії про свободу совісті)
В роздумах що передували написанню даного ессею, ми пробували вирішити наступну
проблему, яким чином релігія (в нашому випадку християнство) має відбиватись в
житті українського суспільства. В якому стані перебуває це відношення сьогодні, і
яким б мало бути воно в ідеалі, відповідно до Євангелія?
Розпочнемо наш виклад проблеми з огляду історії прийняття християнства в
Київській Русі. Подія ця вже достатньо проаналізована в масі історичних книг, але
нам в очі впав один цікавий факт. В „Повісті временних літ” літописець Нестор,
під час опису процесу хрещення киян, приводить факт того, як дерев‘яного ідола –
Перуна, волокли до Дніпра, а народ йшов поруч і бив ідола палицями... На перший
погляд ця подія не є чимось екстра цікавим. Але... Кого били ці люди? Якщо вони
справді прийняли Христа, тоді даний ідол мав б бути для них просто куском дерева,
натомість він був для них реальністю. Наші предки не навертались в „істинну віру
в істинного Бога”, вони просто змінили одного бога на іншого, не забуваючи
першого. Про це може свідчити розповсюджених серед сучасних людей вірувань в
різних „лєших”, забобонність та інше.
Іншим історичним фактом, що прямо таки є пов’язаний з попереднім, є відвідини
руськими послами храму Святої Софії в Константинополі. Знову ж таки літописець
описує, що не знали вони де перебувають на землі чи на небі. Безперечно читаючи
описи цього собору, можна собі уявити ту красу що так захопила русичів. З цього
історичного факту, а також аналізуючи ставлення багатьох наших сучасників до
„красоти убранства” церков, можна зробити висновок, що християнство на Русі було
прийняте великою мірою естетично „через красу богослужіння...(ця краса може
сприяти до втрати первинних вищих цінностей і зосередження на вторинному, на
обрядах); звідси і ритуалізм і магічний тип свідомості, підвищена цікавість до
всякого роду освячених предметів і предметиків, і до точності ритуальних дій
(існує навіть спосіб правильно тримати свічку, і в деяких церквах відступників за
порушення б‘ють по руках)” Ігумен Веніамин Новік "Понимаем ли мы
Еванеглие?".
Власне може виникнути питання, яким чином дані факти впливають на життя
українського соціуму.
Справа в тому, що християнство в Україні не було засвоєно в його дієвій формі,
релігія сприймається, як щось що не стосується повсякденного життя. Життя
суспільства, спільнот (окрім спільнот віруючих) залишається секуляризованим.
„Блаженні гнані за правду” (Мт. 5.10), в Україні залишилось непочутим, але й правда в
такому випадку не є поняттям, що розповсюджується тільки на церковну сферу. За неї
можна бути гнаним і в житті „поза церквою”.
Останнє твердження ми не дарма взяли в лапки. Християнство, за словами о.
Олександра Меня, є відкритим до світу, люба езотерика, закритість, є сектантством
і чужим духу християнства. Наша віра має пронизувати всі ділянки життя, і всі
заповіді є дійсними в кожну хвилину, „поза церквою” теж.
Натомість „чомусь зникає дух євангельського відчуття правди...”- пише ігумен
Веніамін (Новік), - „...витворюється якийсь дуже полегшений тип релігійності,
віруючі стають соціально безвідповідальними, розуміють віру суто внутрішньо, і
майже не застосовують євангельські принципи в повсякденному житті, байдужі до
соціальної несправедливості, безвольно, в дусі фаталізму списують все на „волю
Божу”, інфантильно очікуючи чудес з неба”
Отож християнство не займає в житті українського суспільства, того місця яке б
мало займати. Навпаки й те місце яке воно займає, в Україні дуже часто хоче зайняти
політика, але під видом релігії. Цей процес же мав би бути прямо протилежним.
Ще наприкінці 30-х років минулого століття протоієрей Михайло Чельцов (був
розстріляний більшовиками в 1930 р.) писав: „ Дивним здається проникнення політики
християнством, тому що ми відвикли від християнського життя, для нас християнство
саме по собі, а життя саме по собі. Християнство навіть інколи мислиться як би
комфортом, потрібним тільки для попів і монахів... і далі... Християнство вище від
всього земного, але не поза ним; воно ні в що не втручається, але й не попускає бути
чомусь нехристиянському; воно не політиканствує, але вимагає християнської
політики; воно не знає ніякої політики, але дає їй напрямок, освітлення і суд
всякій політиці; воно не розділяє на партії, але старається всі партії об‘єднати
в справі спільного служіння народу, воно таким чином само не „обмирщається” але
мирське, земне просочує Божественним... тільки так відносячись до земного, і
людських відносин християнство може служити справі Царства Божого в душах людей
і взагалі на землі”. Оскільки багато фундаменталістсько настроєних віруючих, в
цих словах можуть побачити прагнення побудувати Царство Боже на землі, тому
потрібно наголосити на наступних словах о. Михайла: „ може служити справі Царства
Божого”.
Подекуди ми вже так закадили, залеєлели і обклали свічками образ Христа, що нам
його вже й не видно. Євангеліє так і залишилось на наших землях незрозумілим, і ми
ризикуємо втратити християнство як життєвий принцип назавжди. І тут вже й
патріарший собор в Києві не допоможе.
Отож які, перспективи?
На нашу думку не потрібно забувати, що Церква – це справа Боголюдська, і в ній
постійно діє Дух Святий, котрий веде Її. Щодо нашої з Вами частини справи, то
потрібно знову „перечитати Євангеліє” і наново переосмислити ту Благу Вість
котру воно несе.
Єпископ Діоклетійський Калліст, в своїх творах постійно наголошує, що християнин
не має права мовчати, коли хтось є позбавлений тих свобод і прав котрі цінує
християнство, а в нашій країні позбавленими часто є дуже великі групи людей.
Мабуть, це і є те відношення в якому повинно перебувати християнство і соціум.
Посміхніться це не боляче ! |
|
|
| Сторінки:
1
2 |
|
![[*]](images/xp/default_icon.gif){kind=icon}
