Чи розділяти дітей у НЗ за мовною ознакою?

marco
Мабуть, не згодна. Потрапивши з україномовного середовища в російський дитячий садочок я швидко та ефективно навчилася спілкуватися російською. Діти з російських сімей, які зараз йдуть до україномовних виховательок інтуїтивно сприймають мову і слова, сама не раз спостеорігала, як говорять такі дітки, коли батьки їх забирають з дитячого садочку. І, що характерно, самі батьки здебільшого це підтримують.
Тобто, навчання в дит. садках робити тільки на державній, українській мові. Дітям тут жити - тож в інтересах батьків дати їм можливість вивчити мову раніше і природніше.
В той же час я тільки вітала б якісь спеціалізації: як заняття з рідної мови батьків, російської, української, польської, вірменської - байдуже, так і іноземних - інглішу, німецької, японської - скільки вистачить фантазії
Зараз на користь бі- та полілінгвальності написано стільки схвальних праць психологів та фізіологів, що просто не хочеться втрачати таких шансів для дітей.

marco
Вибачте, але я висловила власну думку а не продиктувала всім свою волю
Тобто я вважаю, що якраз наразі компроміс такого штибу не може бути вирішенням проблеми, бо провокує ланцюжок інших компромісів. Наприклад, гіпотетична ситуація: у дитячому садку, замість досить легкого входження у простір державної мови (навмисне не пишу "української" уявимо знову ж таки гіпотетичну країну з схожою проблемою) - а що воно легке, я відчула нам власному досвіді та досвіді багатьох однолітків, у дітей мовні центри у стані розвитку, туди 10 мов засунути можна Вибачте, відволіклася. Так от, дитячий садоук заість державної дає рідну мову, те ж роблять батьки. Приходить час йти до школи і батьки кажуть :"АХ, він же ні слова не розуміє, тут і так стресс від школи, а ви ще про якусь мову кажете... Ні, нам давайте програму на рідній, і не гребе, мою дитину ображають, мої права утискають!" Потім дитя доросте до ВИШу...
І не говоріть, будь ласка, що така ситуація не виникне. Або що її легше подолати, ніж просто мати дитсадки з єдиною мовою.
Тим більше, що до фанатизму ніхто нормальний не доходить, і в наших державних садочках вихователі спокійно вчать діток, входять в проблему, пояснюють незрозумілі слова - принаймні я таке бачу. А якщо не так - варто шукати інший садочок. Там, де вихователь не розуміє дитину, і не йде назустріч - то не мовна, а особиста проблема , імова дитини навряд чи врятує від бздурів.


Катерина Задорожна
Ніхто не притісня нац меншини, в мене сусіди азербайджанці - мають свою мову, коло спілкування, земляцтво, але їх діти навчаються в звичайній школі і з друзями говорять російською і українською... І не вимагають азербайджанського дит. садка - тому що власними силами в змозі зберегти рідну мову. Гуртки, секції, зенмляцтва, недільні школи для нац. меншин - вважаю, дасть вирішення питання і потребує нормальної державної підтримки. Але вони вирішать питання, якщо батьки теж пам’ятають, хто вони, якою мовою говорять і передадуть це дітям. А коли приходить щось, одарюе вас неповторним колоритом Сердючки і вимага російського дитсадка, тому що "ребенок в языках путается" -
А щодо проблем полілінгвальності - скоріше за все ми маємо на увазі різні речі. Я білінгв, досить багато моїх знайомих - теж. Це - перевага! А фахівці ще стверджують, що полілінгви за рахунок утворення більшої кількості логічних зв’язків у мозку мають більш варіативне мислення, краще адаптуються до змін.
А ще я читала результати серйозного наукового дослідження. Там стверджувалося, що наявність додаткових мовних центрів позитивно вплива на роботу мозку при старечих змінах, зокрема, у полілінгвів віддалюються процеси старечого склерозу порівняно з людьми , які володіють 1 мовою. І цифри були досить переконливі.
Тож, потурбуємося про своїх дітей змалечку!

Люда, хоч я і не говорила, що у нас хтось притісняє національні меншини, але все ж відповім. От уявляю, якби мене занесло десь у чужі краї... я би хотіла, щоб моя дитина, хоча би років до 5-ти спілкувалася рідною мовою, а державна мова могла би бути додатковою для вивчення. Зрештою, нацменшини мають право і на створення власних шкіл, тому проблеми з навчанням може і не виникнути.
А щодо полілінгвальності, то напевно ми дійсно розійшлися у розумінні цього поняття. Я вважаю себе білінгвом, бо думаю, говорю, пишу, розумію без проблем і з дитинства дві мови. Знати інші мови це не заважає, але їх я вже не включаю в це поняття. Тим не менше, через саме таке явище двомовства у мене час від часу є проблеми, особливо якщо знаходишся у середовищі, де одна частина говорить однією мовою, а інша - іншою. Це, можливо, смішно звучить, але час від часу почуваю себе не дуже в своїй тарілці

Мабуть, спроавді, особисте сприйняття. Якби мене занесло у чужі краї, я б стимулювала вивчення дитиною тамтешньої мови змалечку, і щоб дитина вільніше адаптувалася, і просто - для розширення кругозору. До 5 років - це легше, ніж після... А щодо рідної мови - намагалася б спілкуватися більше сама, пояснювала б чому саме так, власне, як робимо і зараз, коли малий приносить суржик. Формувала оточення - власне, як і зараз, починаємо уникати спілкування з одними людьми/дітьми і організовувати з іншими...
А таке питання. Знаходячись в рідних пенатах, маючи родинне спілкування та садочок на цій же мові, невже ви не хотіли б ініціювати в дитини володіння іноземною мовою (і почати до 5 років)? Бо для мене ці питання, взагалі, десь на одному рівні...
А ще - уявіть, що замість володіння 2 мовами Ви маєте 1. Думаю, у змішаних компаніях Ви почувалися б ще напруженіше. Так, певне знання несе певні недоліки - але це не повинно ставати на заваді усвідомлення і користування перевагами

Якщо чесно, мене загалом напрягає двомовність середовища . Правда, коли була дитиною не звертала на це жодної уваги - мови дітям дійсно легше даються. І вивчення іноземної мови, зрештою, можна починати дійсно до 5 років (окремі речення, слова і т.п.), але не записувати дітей до дитячих садків, де повністю спілкування відбувається іноземною (типу, поступове вливання... чи як воно там називається?).

А щодо того, що Ви обмежуєте оточення дитини - от в тому-то і проблема. Дитина уже не може вільно спілкуватися, а також впливати на інших дітей, ініціюючи поширення таким чином української мови... Але у такій ситуації дуже важко прийняти рішення, яке було би правильним... бо і так зле, і так недобре.

Я намагаюсь добирати оточення дитини скоріше не за мовною ознакою, а за морально-етичними принципами і поведінковими проявами... Як би це сказати
Тобто я рада, коли моя дитина грається з хлопчиком, для якого рідними мовами є англійська і російська (а в дитсадку - українська], дівчинкою з українсько-російським спілкуванням, виховательками, які дозволяють собі звертатися до російськомовних дітей їх мовою... Ми живемо серед людей. Але не хочу, щоб в оточення потрапляв хлопчик, який б’є дітей і жбурляє в очі піском, чи дівчинка, яка зіштовхує меньших з гірки... Принаймні доти, поки він не усвідомить негідність такої поведінки і не буде в змозі дати відсіч. Незалежно від мови спілкування цих дітей.
І ще - я намагаюсь, а не категорично налаштована. І намагаюсь робити це тактовно. І розумію, що з часом мій вплив зменьшуватиметься - і до цього теж треба бути готовою. Як це важко.

До двомовності середовища ставлюся цілком спокійно, навіть не сильно звертаю на це увагу, обираючи ту мову спілкування, яку вважаю за доречнішу. А от щодо іноземних мов - дуже жалкую про своє обмеження. Нажаль, тут я мало здібна (все життя краще давалися точні та природничі науки - кажуть, це залежить від розвитку півкуль мозку), і витратити на вивчення купу зусилль і часу просто не змогла.
Можливо, тому б і хотілося дати таку можливість дитині. Тим більше, бачу навкруги купу позитивних прикладів...

А щодо спілкування - людина спілкується своєю мовою не тоді, коли вона нею володіє, а коли вона має коло спілкування і пишається нею. Тобто, треба мови не просто навчити, а ще й навчити гнідності. Багато людей старшого покоління забуло мову дитинства, тому що відцуралося від "селюківської говірки", соромилося її. Ми в якомусь сенсі починаємо по-новій.
І, чи стане наше суспільство говорити, також залежить від того, якими людьми ми будемо, чи захочуть нас наслідувати. Не знаю, до чого це я, мабуть, до того, що зараз треба робити якнайбільше і якнайкраще - тоді буде діло.