Привіт, кумо! Я виписалася із веб-сайту, на якому шукають однокласників,
однокурсників і взагалі всіх людей, яких ти колись знала й забула. Прочитала, що за
допомогою таких сайтів спецслужби укладають собі бази даних. Про мене, правда, і
так усім відомо більше, ніж треба. Але навіщо ж я буду за людей робити їхню
роботу?
Але з кількома знайомими я перекинулася реченням-двома. Останнє повідомлення
було з Москви: ”Косю до смерті”.
Пам’ятаєш ”КОСЮ”? Катя, Оксана, Свєта і Юля. Це був наш клуб, наша нерозлучна,
непорушна жіноча четвірка, наша банда. Ми ходили разом на футбольний матч
”Барселона” — ”Динамо”, і Катя, іспанський філолог, учила всю трибуну
матюкатися на ”Барселону” по-іспанськи. Оксана, фольклористка, приносила на
засідання клубу якусь народну хустку. І в тій хустці — і майже більше ні в чому —
ми по одній ходили по темному гуртожитку кібернетиків, тренуючи волю. А решта
визирала з-за дверей, щоб у разі чого бігти на допомогу. Я виступала за кар’єру і
фемінізм, а ти вчила нас усіх, особливо мене, що власноруч зліплені пельмені —
запорука щасливого шлюбу.
На чому будується чоловіча дружба? Я не чоловік, і не знаю цього. Не знаю навіть, чи
вона існує насправді, чи це лише міф. Але я знаю, що цементує дружбу жіночу. Це
вміння прощати. Чим більше прощаєш, тим міцніша дружба. Нам пощастило, що
подружилися тоді, коли ділити було особливо нічого. А попереду було так багато
життя, що ми готові були віддати й пробачити одна одній усе на світі.
Багато чого вже не буде. Усі четверо членкинь клубу ”КОСЮ” живуть у різних
країнах. Я не змогла знайти тут, у Лондоні, близьких подруг. Вони — не ти, а таке
простити неможливо. |
Наша дружба пережила багато
випробувань. І подруга мене, траплялося, прикривала, і я - її. Два правила, яких ми з
нею дотримуємося - не зловживати і не підставляти. Та й прикривали ми одна одну від
батьків, ще в юності. А шлюб – то святе. 
