Автор та людина: у кого прав більше?
Алєксандр Сєрґєєв
Радикальні прибічники захисту авторських прав висувають гасло "Вкрав -
інсталював - за ґрати!" Чесні громадяни, які їм щиро співчувають, кажуть,
повчально сварячись пальцем, "Що поробиш, закон є закон".
Що тут заперечити? Закон треба виконувати, на ньому тримається суспільство. Тому
викрий прихованого єврея - закон забороняє йому з'являтися у громадських
місцях без жовтої пов'язки. Тому спіймай негра-втікача та поверни господареві.
Тому стукни на сусіда, що дав почитати Солженіцина. І на свого начальника, який не
купив Windows для твого робочого місця, теж доповіси до BSA. Цим ти допомагаєш
суспільству.
Вас щось бентежить? Кажете, що аналогія неприродня. Але звідки ж тоді така
подібність методів боротьби із беззаконням? Випадково так не буває. Заборона на
антирадянську літературу та анекдоти, обмеження на публікацію справжньої
екологічної та статистичної інформації - з тієї ж сфери регулювання
інформаційних стосунків, до якої належить і авторське право.
За комуністів ми частенько говорили про пріоритет прав людини над законом
конкретної країни, хоча звичайно і підкорялися силі закону. Але все ж ми не
вважали, що закон правильний вже тому, що це закон. Чому за сучасного режиму ми
визнаємо пріоритет закону над правами людини? А саме, над правом вільно
отримувати і розповсюджувати інформацію. Але ж сама концепція авторського права
входить тут у пряме протиріччя із Загальною декларацією прав людини. І я вважаю,
що тим гірше для авторського права.
Зміст захисту права власності - запобігання конфліктам, що виникають унаслідок
обмеженості ресурсів. Право власності на матеріальні предмети виникає природнім
чином через унікальність кожного конкретного матеріального предмета і їхньої
принципово обмеженої кількості. Право власності на певні стосунки (концесії,
патенти та ін.) виникає через договір та або зводиться, врешті, до права власності
на конкретні матеріальні предмети, або ж виникає через сплату податку державі за
захист твоїх особливих прав протягом обмеженого часу. Зміст захисту власності на
такі стосунки - запобігання конфліктам поміж претендентами щодо використання тих
стосунків, які неможливо (або ж суспільно невигідно) спільно використовувати всім
бажаючим.
Авторське право розширює поняття власності на сутності, що не є
ресурсно-обмеженими. За цього, на виняток від розглянених вище прав власності, це
право не запобігає конфліктам, а створює їх.
Копіювання твору не призводить до вилучення його у автора. В такому розумінні у
авторського твору немає обмеження у кількості. Ніщо не заважає використовувати
копії твору водночас кільком бажаючим. Таке використання не призводить до його
вичерпання і не знижує його доступність для інших осіб. Єдиний вичерпуваний
ресурс стосовно твору - право його першого оприлюднення. Цей ресурс припиняє бути
доступним після одноразового використання. І цім правом автор, без сумніву,
розпоряджається на правах власності, тобто може використати сам, або ж передати
(продати) іншим особам. Настільки ж безумовним є право автора на речове володіння
оригіналом твору в тих випадках, коли неможливим є абсолютно точне копіювання.
Визнання за автором ще якихось майнових прав, окрім права на оприлюднення та
права на оригінал, призводить до того, що держава змушена штучно обмежувати
природню властивість інформації копіюватися без істотних затрат. За цього не
досягається первинна мета права - запобігання конфліктам у суспільстві. Навпаки,
породжуються нові конфлікти через упроваджені обмеження. Але найобурливіше те,
що захист авторських прав здійснюється на кошти платників податків, які саме й
обмежуються у правах.
Якщо задатися питанням про походження такої традиції, з'ясується, що на різних
щаблях розвитку авторського права мотиви такого захисту були різними. Первісно
метою був захист державних інтересів у галузі контролю за друкованим словом.
Пізніше метою став захист інвестицій видавця до процесу тиражування. А на момент
прийняття міжнародних конвенцій основна мета зсунулася у бік стимуляції
розвитку культури шляхом узаконення особливого державного протекціонізму
стосовно авторської діяльності. Така стимуляція і по цей час є основним мотивом,
що наводиться на обґрунтування необхідності авторського права. Мовляв, якщо не
буде авторського права, як же автор заробить собі на життя. Цікаво, що ще у не дуже
віддаленому минулому це питання викликало би тільки здивування.
Завжди, коли у якійсь галузі проводиться протекціоністська політика, протягом
часу під захист цього протекціонізму збігаються ті, для кого первісно цей захист
зовсім не призначався. Саме така ситуація склалась на цей час у галузі
авторського права. Якщо минулого століття авторське право переважно стосувалося
художніх творів, тепер його розповсюджують практично на будь-який результат
кваліфікованої праці, виражений у об'єктивній формі. Ось тільки єдиний приклад
абсурдності стану речей: з біржі надходить протокол торгів за день, і на цьому
протоколі стоїть знак копірайту. Можна погодитися з конфіденційністю цієї
інформації до моменту її оприлюднення, але визнати у ній наявність авторства
цілком неможливо.
Менш очевидний приклад - авторство комп'ютерних програм. Діяльність
програміста переважно є прикладом рутинної, хоча і кваліфікованої праці. До одної
низки з роботою програміста можна долучити роботу лікаря, юриста, менеджера. Доки
ще, здається, не спадає на думку розповсюдити авторське право на гарно
імплантований зуб, виписаний рахунок або ж підписаний договір. Втім, стосовно
останнього вже є деякі намагання, що тільки підтверджує тезіс про повзуче
розширення сфери дії будь-якого протекціонізму.
Звісно, треба якимось чином захистити визначальний творчій внесок у створення
системи тих людей, без яких систему не вдалося би створити взагалі, або ж вона
вийшла би зовсім іншою. Можна визнати авторство на архітектуру системи або на
ключовий оригінальний алгоритм. Хоча в цьому випадку набагато правильніше казати
про патент. Проте дивно починати мову про авторство програми перетворення
біржевого зведення з формату .txt до формату .dbf. Будь-який кваліфікований
програміст по обговоренні технічного завдання має бути здатний написати таку
програму. Не кажемо ж ми про авторство на вирішення завданнячок із підручника. І
муляр не говорить про своє авторство у побудуванні будинку. А як би ми поставилися
до грабаря, який оголосив би авторське право на викопану траншею і заборонив її
тиражування у будь-якій формі?
Цікаво у цьому контексті обговорити проблему авторства у науці. Ось де, здавалося
б, купа творчих результатів. Проте саме тут проблема дотримання авторських прав
не стоїть так гостро, як би очікувалося. Так, науковцям важливий пріоритет.
Пріоритет - це престиж та професійний статус. А що стосується тиражування,
більшість вважає це вигідним. Причина? Авторство у науці звичайно не має на увазі
можливості безпосереднього отримання прибутку. Науковець розуміє, що ціниться
насамперед його кваліфікація, здатність створювати нові результати, а не багаж
старих досягнень. А досягнення мають бути доступними колегам та суспільству. Ось
таке авторство дійсно заслуговує на державну підтримку.
Може виникнути питання: якщо відмовитися від розширюваного тлумачення
авторського права, як у цьому випадку захистити доходи та бізнес нинішніх
розробників інтелектуальної власності? Відповідь на це питання подвійна. З
одного боку, деякі з таких розробників-власників існують лише завдяки державному
протекціонізму. Якби захисту авторських прав не було, то не було б і таких
організацій. Що було би замість них, гадати важко. Зрозуміло тільки, що справжні
спеціалісти знайшли би спосіб запропонувати світові свої послуги. До речі, слово
"послуги" саме і є другою стороною відповіді.
Споживачам не потрібні програми. Їм потрібне інформаційне забезпечення їхньої
діяльності. Їм потрібні послуги з цього забезпечення. Ось за ці послуги люди й
повинні платити, а не за безглуздий папірець, що надає право скопіювати
(одноразово) програму певної корпорації. Як саме будуть надаватися та
оплачуватися послуги - питання конкретної організації справи. Як на
перспективний приклад можна вказати на практику надання в оренду віртуальних
web-серверів та інтернет-магазинів.
За цього програмове забезпечення охороняється у першу чергу не авторським
правом, а правом особистої недоторканості, а також законом про конфіденційну
інформацію та комерційну таємницю. І, звичайно, дбання про збереження таємності
коду програми (також і того, що виконується) у цьому випадку покладається на
розробника або його бізнес-партнерів. Як відомо, конфіденційну інформацію, що
стала предметом гласності внаслідок недостатньої охорони з боку власника, закон
не захищає.
Коли у праві або законодавстві назрівають глибокі проблеми, вони виявляються у
частому і наскрізному порушенні визначених законодавством норм. Саме така
ситуація склалася на цей час із авторським правом, до того ж на міжнародному
рівні. Я не вважаю масове програмове піратство похибками моралі чи законодавства.
Це є проявом кризи правової галузі. Ба навіть у Сполучених Штатах рівень
піратства перевищує 30%. Уявіть собі, що 30% людей їздить на крадених авто та
користується краденими речима. Такого не буває навіть у період заворушень та
анархії. Але ж мова йде про більш ніж стабільну державу.
На сьогодні людині, яка бажає займатися інформаційними технологіями, звичайно
доводиться чи самій порушувати закон про копірайт, чи порушувати його від імені
організації, де вона працює. Звісно, треба намагатися за можливістю дотримуватися
закону, навіть абсурдного. Проте не слід себе тішити ілюзіями. Навіть у
найчесніших фірмах знайдеться немало порушень ліцензійних угод. Узяти хоча би
резервне копіювання. Ліцензії багатьох програмових продуктів дозволяють мати не
більш за одну резервну копію. Отже, будь-яка організація, що зберігає копію
дистрибутивів на сервері, що підлягає щоденному резервному копіюванню на нову
стримерну касету, вже грубо порушує ліцензію.
Заборона на копіювання чимось схожий на сухий закон. Скільки його не запроваджуй,
його будуть порушувати. Тому рано чи пізно від нього доведеться відмовитись. Я не
екстреміст і не закликаю всіх негайно відмовлятися від дотримання ліцензій. Я
просто звертаю увагу на проблему. В будь-якому разі, я вважаю абсурдною думку,
немов би своїми діями на особистому комп'ютері я можу порушувати права фірм,
які нічого про мене не знають. Інша річ, якщо я почну продавати чужі програми під
своїм ім'ям або брати гроші за саморобні копії, видаваючи їх за поставку від
розробника. Але це буде скоріше підлог або шахрайство, ніж порушення авторських
прав, а це вже зовсім інша стаття.
Алєксандр Сєрґєєв
s-algen@mail.ru |