Форум Рідного Міста - Публікації, матеріали, статті, інтерв'ю

Публікації, матеріали, статті, інтерв'ю

NBM-Redaktor - 12-3-2003 у 15:09

І от вам перший свіжий млинець.

Говорить, спiває i показує ТаТаТа!

Компакт диск робить 15200672-й оберт в CD-програвачi старенького редакцiйного "пентюха" i єдине порiвняння, яке я можу застосувати до цiєї плити - палка-прилипалка: достатньо лише раз вхопитися за неї вухами i блок-коди "Вродливе м'ясо", "Нi, я не ту кохав", "На даху" та "Вогник" вiдформатують ваш лексикон бeзповоротно! Спалахом фiрмового Canon у вашiй пам'ятi вiдiб'ється "Сонце"...
Тепер все стало на свої мiсця i немає сумнiвiв, що Система нервiв та "РеФОРМАТцiя" - то найкраща назва для таких альбомiв: їх iсторiя, поява, презентацiя i загальна дiя на органiзм виправдовує себе на всi 100%. Про добрих 25% цього ефекту, тобто про презентацiйний момент i про те, що ж на ньому робили "...та друзi" можу розповiсти детальнiше, бо я там був, зафiгачив кiлькох байдикiв i майже впритул роздивився оте вродливе м'ясо ТаТаТа-рського приготування.
Хiпо хоп - це сьогоднi модно як буква "G" на лобку в топ-модельки. Вiд цiєї музики холодiють липким потом як дорослi (правильнi дорослi) так i дiтлахи. А хлопаки, що вперто видераються на верхiвку цiєї хвилi, заробляють шаленi бабки, їздять на крутих тачках i п'ють тiльки мiнеральну воду без бульбашок (iнакше ж як поясниш саму появу 4-годинного live-концерту, величезну купу спонсорiв та чималий натовп спраглих живого слова?). Так вважає більшість. Але в реалi воно, звичайно, по-iнакшому: всi розклади, всi мертвi нервовi клiтини поiменно знають лише безпосереднi iнiцiатори презентацiї та друзi.
Слiв бракує передати всю атмосферу одразу, а тому буду за порядком викладати факти i самi лише факти.

Система нервiв. Нерв I. Говорити про танкiвський альбом ремiксiв майже не доводиться, оскiльки в основному концертi жодна з композицiй виконана не була (маю на увазi дiджейське виконання). Або черз неподiльнiсть власної душi я на неї не потрапив. Iнша piч - "Система нервiв. "Тартак" та друзi". Вiн i склав базу презентацiї. Про нього i пошепочемось.
Система почалась iз довгих сподiвань, розчарувань i крикiв "Коли?!!", пересипаних видeртим з одного мiсця волоссям. А закiнчиться лише пiсля того, як плита стане олов'яною, потiм мiдною, алюмiнiєвою i так до глибокої i сповненої вiдчуття всеохоплюючого самовдоволення популярностi.
Бажання понервуватися виявили вiд 500 до 1000 осiб, якi збiглися в клуб "Утюги" 7 березня, щоб заодно гiдно почати святкування дня наступного (не забудьте додати сюди ще групу підтримки в регіонах, кількість якої виміряти не зміг ніхто, однак підтримка їхня відчувалася постійно). Iнтимнi дотики охоронцiв, невизначена концистенцiя пива, сподiвання несподiванок, море знайомих i не дуже облич - це був старт. Поїхали...

Система нервiв. Нерв IІ. "Де мiй мiкрохвон?" Цей шифр вигукували почергово всi музиканти, що виходили на сцену. Менi особисто завжди цiкаво зчитувати з губ цих людей неформатнi слова – стiльки нового деколи дiзнаєшся!.. Так от. Крiм гри на iнструментах, спiву та танцiв музиканти постiйно займалися пошуком звуку на сценi, який хитрi звукарi вмiло ховали до останнього моменту, тобто поки на сцену не вийшли тi, що "Сбей Пєпєлз". Франц так i сказав: "Група не буде спiвати поки не вiддасте звук!". Вiддали. Але не надовго. Вже наступнi пiсля них "Los Dinamos" мусiли спiвати пiд те, що чули. А чули вони все що завгодно, тiльки не себе. Хлопцям ще й довелося "витягувати" концерт, бо iнакше я не можу пояснити, чому вони так довго спiвали. Сама пiсня "Байдики бити" достатньо динамiчна i жвава (як сказав один iз мешканцiв "Тартакосайту", "звучить як саундтрек до "бондiади"..." Вiн недалекий вiд iстини). В цiлому, жертвами звукорежисури стали "Флайzzzа", "Бангi Хеп" i "Speed Way" (якi змогли себе реабiлiтувати в достатнiй мiрi пiд час другої вилазки на сцену).

Система нервiв. Нерв III. Першу чакру концерту-презентацiї вiдкрили "Пєпли". Несподiвався я вiд них такого драйву на сценi, вiдверто не сподiвався!!! Це нервове закiнчення ("СП"

вiдповiдало в той вечір як мiнiмум за адреналiновi впорскування в тiло "Утюгiв". Яскраво, рiзко i масно. Видавши на-гора струмiнь чистого гранжу, бiльше знаного в народi як альтернатива, вони залишили пiсля себе запах паленої шерстi, клацання зубiв i дух перемоги над драйвом - вiн їм пiдкорився повнiстю. Пiсля "Сонця" зал перекинувся iз пiстрявого вулика на одноголосий табун. Цей табун радiсно привiтав моторольного Сєню, який став вимушеним дизертиром свята через одну-єдину, чарiвну i неповторну (а головне - не потворну!!!) дiвчину, з якою в тi днi фронт-мен "Мотор'роли" ставав на рушник. Нормальна вiдмазка, проїхали. "Вуличне ТБ" показало обраницю Сєні та його компанiю на хмельницькому майданi у всiй красi i без прикрас. I взгалi, завдяки "вуличникам", дивлячись на шоу iз залу можна було повiрити, що береш участь як мiнiмум в президентськiй кампанiї якогось "товстопуза". Однак "фуфєл" нiхто не пiдсунув, а натомiсць впхав нам ТНМК (без Дiлi).

Система нервiв. Нерв IV.
"...Навiть газдиня майданчика "ВулТБ" Васiлiса Дребушевська вничку намагалася танцювати пiд ТНМК. Але не тому, що вони такi кльовi, а швидше тому, що "ничка" спiвпала з виступом "Танкiв"..." /нотатки з презентацiї, 7.03.2003, "Утюги"/
Взагалi, всi друзi виступили на одному рiвнi: жодних комплексiв, жодних напрягiв на сценi. I якщо "танки" й виглядали дещо маститiшими - то це лише за рахунок вдалих PR-ходiв Яковлєва та власної наполегливостi й незаангажованостi. Мушу процитувати ще одного шанувальника блоку ТаТаТа, який розписався в гостьовiй однiєї з груп: "ТНМК - нема питань, справжнiй ТАНК- чавить на мiсцi". Конголезцi виткали свою лiнiю презентацiї всього трьома-чотирма пiснями. Без Дiлi, зате з "Iво Бобулом": цей архетип для ТНМК вiчноживий, вiчнодобрий - як Фет Фрумос, Iлля Муромець, Кирило Кожум'яка i Солом'яний Бичок разом взятi. Можливо, вiн стане наступним дуелянтом "Танкiв" пiсля "Кобзи". В якiй площинi буде вестись "дуель" - питання для ерудитiв. Так розкрилась друга чакра презентацiї, пiсля якої народ почав вигрiбати на новий рiвень...

Система нервiв. Нерв V. Цiкава штука: i "Система нервiв" i "ReФОРМАТцiя" стали непоганою лiнзою для сприйняття багатьох знаних мною ранiше пiсень. Це навiть виклакало певну "ломку несприйняття". До прикладу вiзьмемо "Невбивайка". Мало хто пам'ятає, яким дебелим панком вiн був в молодостi i як його "опустили" (а точнiше - не пропустили) на "Червонiй Рутi-97". Зараз пiсню одягли в наймоднiшi панкiвськi шмотки, подарували нове залiзяччя для пiрсiнгу, вичистили i вишкребли до невпiзнаваностi, а тому вiн звучить швидше як подарунок вiд "Fatboy Slim", анiж як брудно-крикливий гiмн Миру, Голубовi Миру i Жучку Короладському. Але з другого захо'ду / прослуховування тебе попускає, а тих, хто цю пiсню не чув нiколи - просто легко ковбасить. Сiрик - уламок "Спiл" та проекту "IОА-4" - виглядав як Карлсон, який зняв мотор з плечей i запхав якомога глибше в... Одним словом, рухався чувак досить енергiйно як на свою комплекцiю, тож людям сподобалось. Цiлком протилежний пiдхiд я помiтив в собi до "свiтязюватої" пiсеньки "Нi, я не ту...": оригiнал нiколи не викликав жодних емоцiй крiм гидливого "бг-е-е-е...", а тут: "Я кохав тебе як мiг..." (а подумки римуєш всi можливi способи кохання з НЕЮ)! Одним словом - є над чим подумати i є вiд чого волочитися.

Система нервiв. Нерв VI. Ви бачили коли-небудь торшер, основним наповненням якого є тендiтний жiночий силует та проникливий голос? Так виглядала душа пiснi "Понад хмарами". Дiвчина-луна, дiвчина з лабiринтом печер в легенях, де звук пiдсилюється кiлькома графiтовими сталагмитами i ще парою-трiйкою мембранних сталактитiв. Або просто - Катя Chilly. Заколисуюча балада виконувалась в цiлковитiй темрявi. Знову запах паленої шерстi й нiгтiв - в залi спалахнули бенгальськi вогники. Сашко Положинський, як останнiй романтик, благає-спiває, грає на найнiжнiших фiбрах душi, наливає слiзьми дiвочi очi i непомiтно (в темрявi) зтрушує власнi сльози. Чи то пiт?.. Не важливо. Пiсня вiд того проймає не менше.
А на десерт подали "Графiт". Нехарактернi для хiп-хопу прийоми читки-спiву, абсолютно чорний соул-вокал, хороша пластика i подача себе на сценi - маєте вам новий, необмацаний i свiжий мейнстрiмовий проект. Головне - вжити його за призначенням! Крiм того, вокалiст легко перевтiлюється як у Вiктора Павлiка (ну д-у-ж-е схожi iнтонацiї проблискують), так i в дует "Свiтязь", що забезпечило наповнення програми двома презентацiйними хiтами: "На даху" i "Не ту кохав".

Система нервiв. Нерв VII. Масною крапкою на альбомi впереддень Великого посту i в день переобрання Фiделя Кастро на новий термiн (44 роки протримався бiля стерна цей кубинський генацвале й піде від нього лише ногами вперед!) була еспано-українська "Но пасаран!". Гасла згасли i ожили в новiй формi: "Путана, Корида, Бурiтос i Текiла!!!". Амiнь.

Заспокiйливе. Фiнiшну паличку (прилипалочку) в пункт призначення донесли самi "Тартаки". Їм i повiддавали залишки нагород, овацiй та смайликiв. А щоб LP був таки лонгплеєм i в живому вимiрi, два Сашка (Олександр Євгенович Положинський та Олександр Аркадiйович Fozzy) закатали наостанок справжню дискотеку : "Джемiраквай", KLF, Snap, Blur та ейсiд джаз стали альтернативою джанглу, хаус i iншiй синтетицi. Щоправда, було трохи ейсiд-джазу, але такого живого i молодого, як Лєнiн на сторiнках букварикiв зразка 1967 року. Нажаль, дожити до кiнця цiєї чудодiйної процедури менi не вдалося - нерви не витримали!

Юрiй Карашiвський.

Panda - 12-3-2003 у 16:22

Дякуємо за цей пост!

Я пропобував було слухати цей концерт по http://www.pilman.kiev.ua Інтернет радіо, але видно в хлопців щоось не заладилось, і тому нічого не по радіо не трансювалось ніби-то, хоча і анонсувалось.

А от колись памятаю була супер-можжливість подивитись в інтернеті відео живе з презентації альбому Таліти Кум. Почастіше би так!

А хто за трафік платити буде і за хостінг?....

Ой лі.... я би всім бажав кишені повні грошей і хороший кугообіг грошей з одних кишень в інші... якщо Ви зрозуміли про що я.

Василь - 23-9-2003 у 07:20

Забув сказати, що на форумі книговидавців ми (а саме Ромко Голощук) придбали перші два номери літературно-мистецького часопису "Молода Україна", що виходить в Києві за редакцією Олеся Донія. Не було часу їх переглядати, а ось вчора присіли і передивились. Чимось нагадує наш львівський "Четвер", але більша кількість інтерв'ю. Так в 2-му номері за серпень детально розповідається про 10-річчя Дзиги, проект "Є" та наведено інтерв'ю з Маркіяном Іващишином (директором Дзиги) та Михайлом Барбарою. Одним словом купуйте та читайте.

Nazar - 23-9-2003 у 07:47

До речі про Четвер.
Вже з"явився? Бо я щось забув попитатись в Дзизі, коли там був.
А чому той часопис називається "Молода..", в мене відразу такі веселі асоціації з іншими друкованими, що схоже починаються

Nazar - 23-9-2003 у 08:15

Даруйте, що не дуже по темі, але це єдине місце, де я знайшов місце для додатку.

Краще пізно, ніж ніколи.

Наразі лише одна фотка, на якій здибані форумці.

Назар з дружиною, Одарка з мамою, Ромко (Далі)(здається що то він активний учасник мотосторінки), Наталка, Фіш, Олексій та троянда.
Всі тішаться.

Василь Яворський - 23-9-2003 у 08:30

Хм, а у мене щось фото не відкривається. Хрестик вискакує.

А тепер по темі: музична преса на Україні зараз ну м"яко кажучи в накауті (дуууууже глибокому). Хтось чув ще щось окрім "Молодої України"?

Андрій Пелещишин - 23-9-2003 у 08:34

Наразі функція приєднювання файлів працює некоректно. Так що прошу вибачення за незручності, але нічого не вдієш

Олексій Мачехін - 23-9-2003 у 09:06

Назаре! Виклади десь фотку і дай посилання!

Роман Голощук - 23-9-2003 у 09:49

Цитата:

Першим відправив користувач Гадяч

А тепер по темі: музична преса на Україні зараз ну м"яко кажучи в накауті (дуууууже глибокому). Хтось чув ще щось окрім "Молодої України"?

Це дійсно проблема

Інколи, щось проскакує в "Поступі", "Львівській газеті" та "Ратуші", але це більше новини про музичні гурти. Цього замало! Спеціалізованого видання, присвяченого укр. музиці, здається не існує

Чув, що "Дзига" готувала мультимедійний компакт-диск про усі музично-мистецькі події, які вони проводили протягом року. Але про це, напевно, слід питати Одарку.

fish - 23-9-2003 у 10:48

музичнв видання? Прошу: Нота. Останній номер я придбала на Жилянській вулиці, там, де маленький базарчик, біля будинку 148, у павільйоні компакт-дисків. Коштує гривню, хоча зроблений вельми якісно.
Є ще неофіційні всякі, самвидавівські, на кшталт Аутсайдера. Але останній мене не вразив. Надто багато з мережі взято.

Nazar - 23-9-2003 у 11:37

Так, в Поступі зараз Калич має цікаву колонку, де він пише про львівську музику.
Дзига має два мультимедіа в продажу, один з них - музика в Ляльці, ще пан Борода показував медіа Тарас Лялька, так про відбіркові виступи багатьох учасників, з фрагментами виступів, та деякі МП-3.
А то що цього замало, то згоден з усіма.
Аде там на Жилянській є той кіоск? Я там часто буваю...

fish - 23-9-2003 у 11:59

На Жилянській шукай будинок 148, а коло нього невеличкий базарчик. Там наметики торгові, павільйони і один павільйон - музичний, з дисками. А взагалі їх редакція мала би бути на вул. Рейтерській, здається, буд. 20, але я не знайшла їх там.

Odarka - 23-9-2003 у 14:20

Я знаю, що відкрили музичну сторінку в "Поступі" вона проіснувала навіть не місяць, а тепер її зикрили. тому що у Львові не має добрих компетентних журналстів. які б розумілися на музиці прізних стилів.
В "Ратуші" час від часу виходять цікаві музичні статті, а тка нема ніц.
Колись був журна "Галас" - це був супре музичний журнал, доречі україномовний, пле його закрили

fish - 23-9-2003 у 14:37

Та! галас ми всі пам"ятаємо...

Nazar - 23-9-2003 у 16:00

Щось не зрозумів, що Калич вже не буде мати колонку в Поступі?

Odarka - 23-9-2003 у 16:04

Калич має далі колонку в "Поступі", але ця колонка дуже дивна. Групи пишуть самі про себе сатті, а калич їх несе в "Поступ" і там їх друкують - чи це нормально?

Nazar - 23-9-2003 у 16:11

От як би Чайку якось залучити до того всього, хай би собі сидів у Києві і писав би статейки та й розсилав би... :rolleyes:

fish - 23-9-2003 у 16:19

Я гадаю, це нормально. Бо в нас піди ще знайди газетку, яка надрукує матеріал про твій гурт, якщо він не називається мінімум Океан Ельзи.

Odarka - 23-9-2003 у 16:27

Тепер в "Поступі" заступник головного редактора працює супер-людина, яка з руками і з ногами візьме хорошу статтю про будь-який український гурт, який мав зхоча би трішки концертів і трішки відомий

Але Калич робить велику справу він тусується зі всіма і йому легше позбирати інформацію про багато груп ніж іншим

)

Олексій Мачехін - 23-9-2003 у 16:44

Цитата:

Першим відправив користувач Андрій Пелещишин
Наразі функція приєднювання файлів працює некоректно. Так що прошу вибачення за незручності, але нічого не вдієш

Тому поки що тут:
http://pereplut.narod.ru/forumci.jpg

А згодом тре зробити сторінку матеріалів накопичених на форумі - творів, світлин, тощо.

Nazar - 23-9-2003 у 16:58

Оце ж бо й воно. Дякую, Олексіє!

А оригінал фотки виглядає якісно...

Дивно, вже стільки часу, а щось кобіти не нарікають, як я вийшла...

Юрій Карашівський - 23-9-2003 у 17:07

Ну наприклад я б хотів запропонувати у ПОСТУП статтю про ХВК (Хлопчик впав у канаву). Думаєте він візьме? Чи ви не чули про таку потужну формацію??? В категорію "трошки концертують" вони попадають з надлишком (не всією Україною, але такі фести як "Чайка", Перлини сезону, Червона Рута - для них вже історія). То як, візьме, думаєте???

fish - 23-9-2003 у 17:10

Дивлюся. Вантажиться. Поки що з"явилися лиш чиїсь півголови - мабуть же Олексія.
нетерпляче чекаю, коли вже можна буде почати: ой як я погано ви-ийшла!!!!!

fish - 23-9-2003 у 17:48

гарненьке фото. Шкода, трохи покоцане зі сканера.

Marjana Pjecuh - 23-9-2003 у 19:06

Юрі Карашівському. Принось свою статтю про "Хлопчика, який впав у канаву". Сахарова, 42, 4 поверх. Запитаєш Всеволода (молодшого). Він у нас колись займався музикою. Хоч і сторінки музичної у нас уже немає :-(((, але, думаю, місце їй (статті)постараємось знайти.

Щодо Одаркиного зауваження, що у нас немає журнаілстів,я кі би спеціалізувалися на музиці різних стилів. Дмвно, чому так, бо Львів вважався завжди культуринм центро України. так, зараз. як музичний центр він трохи себе втратив. Але де ж ділися ті музичні інтелектуали?

Наталка - 23-9-2003 у 20:09

Цитата:

Першим відправив користувач Nazar
А оригінал фотки виглядає якісно...

Дивно, вже стільки часу, а щось кобіти не нарікають, як я вийшла...

Себе впізнала за плащем. До плаща претензій не маю :lol:

Nazar - 23-9-2003 у 20:13

Цитата:

Першим відправив користувач Marjana Pjecuh
Але де ж ділися ті музичні інтелектуали?

В Києві, на пятому каналі...

fish - 24-9-2003 у 08:15

Карашівський, якщо Поступ раптом не візьме, ми (UAMusic.org.ua) з руками одірвемо. Тіко ми такі гади, що гонорарів не платимо

Nazar - 24-9-2003 у 08:19

Що до фоток, то мені сьогодні пообіцяли мудрий сканер, тепер лише за мною, тільки би все встигнути...

Олексій Мачехін - 24-9-2003 у 09:07

Ой страшна та друга фотка!!!! Не тре її сканувати!!!!

Nazar - 24-9-2003 у 09:23

Нічо небуває страшним.
А от побачиш оригінал, він добрий.
Хоча його таки не варто розміщати, бо дехто не вдався...

Олексій Мачехін - 24-9-2003 у 09:26

Тобто всі, окрім Люди

fish - 24-9-2003 у 09:39

ну то й що, все одно скануй, цікаво!

Nazar - 24-9-2003 у 10:22

Я вдався!!!
Дружина моя, Люда, Олексій троха зрізаний, але також вдався...

Олексій Мачехін - 24-9-2003 у 11:09

Та там всім ніби по голові дошкою дали. Враження таке, що ми дивимось на дуло кулемету

fish - 24-9-2003 у 12:24

майте совість, покажіть, а тоді обговорюйте!

Odarka - 24-9-2003 у 12:52

Те, що Львів є культурним центром України - це ніяк не стосується журналістів, він і без них може ним бути. А те, що в нас журналісти не компетентні, це інше питання. Мар'яна ти супер пишеш про політику, але чомусь я ще не читали (майже) добротої статті,я ку б написав львівський журналіст про будь-яку музику. ПРо музику мусить писати тлюдина, яка "вариться" у цьому, яка розбирається у різних стилях музики, яка читає додаткову літературу та хоч трішечки знає біографію гшнуп або виконавця про якого пише. Журналіст, який не слухає в житті джазу ніколи добре про нього не напише...І в нас з цим біда, я прес-серкретар "ДЗиги" і мені доводиться читати башгато статтей прро музичні акції, які організовує не тільки "ДЗига" і там багато неточностей, глупих запитань, дурних зауважень, найгірше, коли журналіст починає висловлювати свою думку про даний концерт і казати мені не подобається або подобається - це велика помилка, а внас роблять так всі журналісти... Нажаль...

Юрій Карашівський - 30-9-2003 у 16:34

Мар'яно, а якщо електронною поштою закину матеріал? Він не прив'язаний до часу, тому той тиждень, що я "не бачив" втоєї відповіді мало що змінить. То яка електронна адреса?

Юрій Карашівський - 2-12-2003 у 09:54

Потрапило на очі дуже цікаве інтерв'ю в "Дзеркалі тижня". Настільки точні і місткі формулювання - просто вражаюче.

[url=http://www.zn.kiev.ua/nn/show/470/43968/]ФЕНОМЕН ПОСТ РАДЯНСЬКОГО ЖЛОБСТВА:
МІЖ ПЛЕБСОФІЛІЄЮ ТА ПЛЕБСОКРАТІЄЮ [/url]

Ірина КИРИЧЕНКО

Животіння нашого «смирного» обивателя цурається будь-яких стратегій і звужує його життєвий простір до старих «підшкірних» запасів — огризків колективістської ідеології і «сільського трайболізму», побудованого на підтримці родичів, — які допомагають виживати що в бідняцькому побуті, що при владних верхах.

Це — життя всередині ілюзії, всередині патріархального міфу. Тому ми ніколи не розвивалися за законами цивілізованого світу. Чи не є ми нині свідками маргіналізації всього народу на тлі глобальних світових змін?

На наші запитання відповідає доктор економіки і соціології, професор, науковий керівник Центру соціальних експертиз Інституту соціології НАНУ Юрій САЄНКО.

Чи дозрів народ для зміни еліт?

— Що ж відбувається з нашим народом?

— А народ завжди раціонально консервативний. У всі часи він зайнятий одним — здоровим пошуком моделей виживання. Мета — будь-що вижити і продовжити рід.

Деякі народи вириваються за архетипні межі. Як їм це вдається? За рахунок лідерів і нових стандартів, принесених ними. І тому в корені хибні наші спроби звинуватити в теперішньому стані народу його ж — нинішня «еліта» змушує нас жити в такій країні! Це в нас така держава і така влада, якій вигідно утримувати наш народ у рамках мужицької сільської культури.

Український політичний бомонд серйозно переймається лише одним — особистим і клановим збагаченням. «Верхівка» не виносить наших економічних, політичних, соціокультурних, інформаційних інтересів на міжнародний рівень і не бере участі у міжнародній грі їх відстоювання. У цьому й біда. Тому «верхи» і консервують наше суспільство.

А якщо так — мужицька культура превалює в усіх видах діяльності. Я бачу прорив лише в зміні еліти. Притому наше населення не таке вже затуркане й безграмотне — воно поступово регенерує. Для мене було одкровенням, що воно сприйняло за лідерів Віктора Ющенка та Юлію Тимошенко. З іншого боку, одкровенням стали і відповіді респондентів на питання щорічного всеукраїнського моніторингу нашого інституту. На запитання: «Скажіть, ви за те, щоб керівників областей призначав Президент, чи за те, щоб їх вибирало населення?» — 86% респондентів відповіли, що керівників має вибирати народ. Отже, збереглися в підсвідомості людей архетипи української культури, коли голосуванням обиралися навіть сільські староста і секретар.

Або інше запитання: «Яку другу мову потрібно знати нашому населенню, щоб вести активний і продуктивний спосіб життя?» Я думав, що люди виберуть російську мову. Виявилося — англійську.

Тому хоч би скільки ми говорили про пострадянську, мужицько-консервативну свідомість наших людей, усе ж таки продуктивніший шлях — відкривати в собі і в людях потенціал, який навіть у нинішніх «окупаційних» умовах дає і сходи, і прориви. У народі відроджуються архетипи й традиції української культури, які можна використовувати, входячи в модерний світ. І водночас місцевий політичний бомонд дискредитує себе дедалі більше, викликаючи загальну недовіру.

«Сільпократи» і решта світу

— Нинішня еліта являє собою, по суті, контркультуру — зі своїм сленгом, зі своєю містечковою гордістю: «Я — селюк!»

— Сільським походженням пишаються, коли більше пишатися нічим. У цивілізованому світі вже давно пишаються досягненнями, а не походженням. Не той цінний, хто ближчий до землі, а той, хто ближчий до інновацій, ефективності й успіху. Уявіть, ще 1966 року, проїжджаючи в неділю польське село дорогою з Варшави в Желязову Волю, ми зустрічали святково одягнених гуляючих селян. Я здивувався, чому ж вони не торгують у базарний день. Виявилося, у вихідні селяни відпочивають, оскільки заготівельники встигають до них у будні… І так модерно вже давно живе вся Західна Європа.

Нас же утримують у феодальному минулому і посттоталітарна бідність, і інертність пострадянської свідомості, і олігархічно-кланова вузда. Не приймати міжнародних стандартів життя, а прагнути до об’єднання із собі подібними в різних азіопських союзах і просторах, — це шлях на задвірки цивілізації.

— Це ізоляціонізм приречених, які не вписалися в цивілізований світ.

— Все лихо у нас самих. У тому, що нинішня еліта за своєю радянською і посттоталітарною природою не спроможна впоратися із завданням входження в цивілізований простір. Ми лише імітуємо ці процеси.

Опозиція замислила політичну реформу, щоб змінити еліту. Президент же перехопив ініціативу і вирішує протилежне завдання — ще більше зміцнити владу нинішнього політикуму.

— Це схоже на принцип старої партноменклатури: хоч як перемішуй вареники в макітрі, все одно будуть у сметані.

— На власному досвіді ми відчули, до чого призвела ця «зміна вареників». СРСР знищила деградуюча партелітна система. Людей у владу вибирали з однієї матриці, з одного конвеєра. Це досі нищить і Україну.

— Походження старої «сільпократської» еліти зрозуміле — провінційні обкомівці і райкомівці. Однак нове покоління — ті ж таки «сільпократи». Чому?

— У нас не було сильної і грамотної демократичної хвилі, групи чи сили, яка розуміла б, що зміна еліти — перший і найважливіший аргумент виживання України. Наші націонал-демократи вважали, що зміни відбудуться на принципах відродження української мови та культури. І, оскільки вони не займалися проблемою структурації нової еліти, самоорганізаційно виникло все те, що ми маємо сьогодні. Верховна Рада структурувалася у три прошарки: перший — ставленики влади, другий — ставленики «грошових мішків», третій — депутати-патріоти, які хочуть змін на краще.

Який закордон нам допоможе?

— Скільки можна ще жити «на холостому ходу»?

— Гадаю, ми настільки глибоко, хронічно хворі, що без зовнішньої допомоги обійтися просто не можемо. Не примітивної, матеріальної. Нам потрібна допомога інтелектуальна, соціокультурна і, я сказав би, соціально-енергетична.

Розглянемо приклад Румунії та Болгарії. Інтелектуально, промислово, та й за освіченістю — ми значно вище за них. Але західне суспільство взяло їх на абордаж. Чому взяло? Тому що єдина в Європі мусульманська країна Туреччина дуже важлива для західного світу, аби показати, що й тут можна здійснювати демократичні перетворення. Територіально шлях до неї лежить через Румунію та Болгарію. І тому Захід бере їх на абордаж — він зацікавлений у цивілізованому просторі на Балканах.

А як свого часу Америка вчинила з Японією, країною з протилежною культурою? Штатам вдалося накласти на імперські, мілітаристські амбіції Японії демократичну модель суспільства з ринковою економікою.

Якщо Захід нас покине, нічого хорошого з нами не станеться. Потенціал у нас є, і величезний, — але, з іншого боку, немає волі до змін. Тому Україні й потрібен наставник і вчитель.

— Учитель — об’єктивно чужа людина. А в нас і влада поділена між сімейними кланами, і обивателів усе життя переслідують гасла про братерство.

— Безумовно, наставник — це не близький родич. Наш найближчий родич — Росія, зв’язку з нею поривати не можна, але й учитися в неї нічого. А наставник учить всього, навіть як поводитися з родичами. Наставника не треба ні обожнювати, ні ідеалізувати. Треба бути відкритим до того, щоб отримувати від нього нові знання.

Як роздобути такого наставника, звідки він має прийти до нас і чому не приходить — це колосальна проблема і біда для України.

Жлобство: кесарю — кесареве, слюсарю — слюсареве

— Як на мене, жлобство як духовний провінціалізм владної верхівки має зовсім інший градус, аніж у простого люду. Ось запитання зі щорічного моніторингу Інституту соціології НАНУ: «Як ви гадаєте, які соціальні групи відіграють найбільш значиму роль у житті українського суспільства?» Порівняно з минулим роком знизилася роль інтелігенції — за неї віддавали 17,3% голосів, тепер — 9,8%. Чи не свідчить це про невпинний процес люмпенізації населення.

— Ми ж опустили інтелігенцію до рівня люмпена. З інтелігенцією не рахуються ні влада, ні обиватель. Ми живемо в країні «раптової бідності» — уся країна, за винятком бандитів і керуючої номенклатури, упала в злидні миттєво. Злиденний учитель, медик, учений, інженер. Навіть традиційно бідні суспільства не опускають до такого рівня свій інтелектуальний капітал.

Радянська влада знищувала й упосліджувала інтелігенцію. Хто тоді був «героєм нашого часу»? У селі — тракторист, ланкова, у місті — токар, зварювальник. І аж ніяк не вчений. Але водночас радянська влада добре оплачувала його працю. Було престижно ставати кандидатами та докторами наук. Соціально вивищувався токар, але повага в народі була до інтелігенції. Зараз же її соціальний престиж падає неухильно.

— Ще запитання з моніторингу: «Що, на вашу думку, сьогодні є найголовнішою ознакою успіху людини в нашій країні?» Багатство — так відповіли 47% респондентів, досягнення влади — 27,6%, везіння — 23,7%, а ось визнання людей — 19,4%. І наступне: «Як ви гадаєте, чий зараз час?» Жебраків — відзначає 35,5% опитаних, політиканів — 33,3%, злочинців — 61%. То чи в еліті лише річ?

— Ці цифри відбивають весь трагізм нашого життя. Ми розуміємо, що лише еліта, якій не чужі загальнолюдські цінності, може врятувати суспільство, принести йому нові політичні й гуманістичні технології. Але водночас населення відзначає, що така еліта ролі не відіграє, а спрацьовують зовсім інші критерії. І якщо все залишиться без змін, ми будемо лише деградувати.

— Дуже архаїчним і статичним видається ставлення населення до Батьківщини. Запитання: «Із чим насамперед пов’язані ваші уявлення про Батьківщину»? «Місце, де народився і виріс», — відзначають 58,7% опитаних. «Народні звичаї, обряди, пісні» — 27,3% , «рідна природа» — 21%, а ось «держава» — 18,7%, десь після кліматичних умов...

— На перших місцях у такому рейтингу — все те, що від людини не залежить. Але ж держава повинна залежати. Відома хвороба суспільної свідомості — укоренилася модель насильства держави над людиною. Народ не створив громадянського суспільства, через інститути якого формував би соціальне замовлення державі.

Ми ставили запитання: «Скажіть, наскільки залежить те, як складається ваше життя, від зовнішніх умов або від вас самих?» Від зовнішніх умов у нас залежить понад 60% населення. Тих, хто відповідає, що все залежить безпосередньо від них самих, — усього 15%. На Заході — із точністю до навпаки.

Наша людина перебуває в стані «розірваної» свідомості. Якщо ти відстоюєш принцип, що в нашій країні усе залежить від людини і найпершу роль відіграє особистість, це передбачає і самозабезпечення, можливість відкрити власну справу. Але навіть ті, хто ствердно відповідає на такі запитання, у соціальній сфері вибирають моделі радянського суспільства. Держава, мовляв, мусить нас усім забезпечити. І водночас люди державі не вірять. Чекати допомоги від того, кого ти маєш ні за що, — чи не абсурдно?

— Ще запитання з моніторингу: «Яким чином ви пристосувалися до нинішньої життєвої ситуації?» «Не хочу пристосовуватися до нинішньої ситуації, живу як доведеться, чекаю змін на краще», — така «позиція» 36,1% респондентів. Перебувають у постійному пошуку себе в нинішньому житті — 30,6%. Активно включилися в нове життя — 8,3%. «Жити як доведеться» — це все одно що «жити на лоні рідної природи», за аграрним календарем?

— Насамперед у відповідях немає альтернативи. Оскільки пристосовуватися до такого життя, як у нас, — це теж не вихід. Це виживання. Потрібно доповнити: «я не хочу жити так, як зараз, а хочу шукати і відстоювати нові, демократичні, цивілізовані моделі життя».

ЄЕП:
нульова перспектива

— Як виглядатимуть ідеї неминучої зміни еліти і появи західного наставника для України у зв’язку з ЄЕП?

— Ніяк. Оскільки ми не дамо Росії, Казахстану, Білорусі нічого нового — так само, як і вони нам. Якими зразками демократії ми можемо обмінятися? Це простір невдах. Історія не знає прикладу, коли об’єднання «двієчників» дало б відмінний результат.

— Чи зашкодить цей «безповітряний простір» зміні еліти і приходові в Україну наставника?

— Звісно. Тому що ми одне одного гальмуватимемо. І, як завжди це буває в нерозвинених, недемократичних суспільствах, рівняння буде за найгіршим сценарієм. Річ у тім, що в усіх чотирьох країнах майбутнього ЄЕП переважає принцип «соціальної змови», а не принцип соціального партнерства на базі легітимного й контрольованого законодавства. Та й сам акт підписання угоди — типова процедура змови, усе трималося в таємниці від народу і навіть політичної еліти України.

Ми створимо замкнутий консервативний простір, який працюватиме на відтворення самого себе. Розвиток буде лише екстенсивним, ми відтворюватимемо жлобство в дедалі більших масштабах.

dr.Trollin - 3-12-2003 у 10:23

Все так, Юрію. І "Зеркало"-ляля, і слова разючі по загостренності.
Тільки от одне "але" сидить у мені черв'ячком (мааленьким таким, але, правда, гнойовим)

-- на холєри нам "наставники"?
Особливо ті, що вельми ревно нав'язуються...

(нагадуюче) У нас уже було тут одне
"Капиталист- наставник молодёжи".
ой. вибачте за неполіткоектну очепятку: "комуніст", звісно...
"Партия - наш Рулевой"
(брр. пішли вони всі до дупи. і вельми пофіг чи воно двічінародна, чи юлечкина)
"Ющенко - ум, честь и совесть нашей эпохи".
(правда, здається, там фаміліє було троха інше...)

Кгм...
У мене от ще з Радянських часів _автоматичне_ несприйняття слоганів такого типу.

Або ж самовпевнених лозунгів типу "захід взяв на абордаж Румунію, бо на Турецький оперативних простір треба йому вийти було"...
З такими слоганами дужже обережно треба бути бо 39-тим роком вельми тхнуть. теж подібні були тоді. Один (непоганий художник) проголошував...

Проблема не у тім, що наставник (ака диктатор) рветься понаставлювати, а у тім, що при відсутності конкуренції у середовищі наставників - вони (наставники) -- досить таки багато за наставлювання (часами прокрустове) правлять.
Хто сало, хто силу, а хто й душу...

Конкуренцію в студію (с)

Юрій Карашівський - 15-12-2003 у 15:59

Мене найбільше тішить, коли я чую з боку, ПРО ЩО МАЄ ПИСАТИ компетентний журналіст. ОДАРКО, ти ж розумієш, що є різні жанри журналістики. А в музичній правила ще більш розмивають. Журналіст має право на власну думку і повинен відстоювати свою позицію. Але НЕ УПЕРЕДЖЕНО. А те, наскільки питання "дурні" - це лише свідчить про інтелектуальний рівень людини.

Dmy - 15-12-2003 у 20:30

т що би цікавобуло спитати у пані Кириченки: що воно таке "плєбСОКРАТІЯ"?

Це щось на кшталт "мистецтво (філософія) мусить бути зрозумілим народу"?
(я статтю в ЗТ далі назви не дочитав, каюсь)