Предсмертний лист Габріеля Гарсії Маркеса.
Якби на одну мить Бог забув, що я всього лише ганчіркова маріонетка, і подарував
би мені шматочок життя, я б тоді, напевно, не говорив все, що думаю, але точно б
думав, що говорю. Я б цінував речі, не за те, скільки вони коштують, але за те,
скільки вони значать. Я б спав менше, більше б мріяв, розуміючи, що кожну хвилину,
коли ми закриваємо очі, ми втрачаємо шістдесят секунд світла. Я б йшов, доки всі
інші стоять, не спав, доки інші сплять. Я б слухав, коли інші говорять, і як би я
насолоджувався чудовим смаком шоколадного морозива.
Якби Бог обдарував мене ще однією миттю життя, я б одягався скромніше, валявся б на
сонці, підставивши теплим променям не тільки моє тіло, але і душу. Господь, якби у
мене було серце, я б написав всю свою ненависть до льоду і чекав поки вийде сонце. Я
б намалював мрією Ван Гога на зірках поему Бенедетті, і пісня Серрат стала б
серенадою, яку я б подарував Місяцю. Я б полив сльозами троянди, щоб відчути біль
їхніх шпильок і яскраво-червоний поцілунок їхніх пелюсток...
Господь, якби у мене ще залишався шматочок життя, я б не провів жодного дня, не
сказавши людям, яких я люблю, що я їх люблю. Я б переконав кожну дорогу мені людину
в моїй любові і жив би закоханий в любов. Я б пояснив тим, які помиляються,
вважаючи, що перестають закохуватися, коли старіють, не розуміючи, що старіють,
коли перестають закохуватися! Дитині я б подарував крила, але дозволив їй самій
навчитися літати. Людей похилого віку я б переконав в тому, що смерть приходить не
зі старістю, але із забуттям. Я так багато чому навчився у вас, люди, я зрозумів, що
весь світ хоче жити в горах, не розуміючи, що справжнє щастя в тому, коли ми
підіймаємося вгору. Я зрозумів, що з того моменту, коли вперше новонароджене
немовля стисне в своєму маленькому кулачку палець батька, воно більше ніколи його
не відпустить. Я зрозумів, що одна людина має право дивитися на іншу звисока
тільки тоді, коли вона допомагає їй піднятися. Є стільки речей, яким я би міг ще
навчитися у вас, люди, але, насправді, вони навряд чи стануть в нагоді, тому що, коли
мене покладуть в цей чемодан, я, на жаль, вже буду мертвий. Завжди говори те, що
відчуваєш, і роби те, що думаєш.
Якби я знав, що сьогодні я востаннє бачу тебе сплячою, я б міцно обійняв тебе і
молився Богу, щоб він зробив мене твоїм ангелом-охоронцем . Якби я знав, що
сьогодні бачу востаннє, як ти виходиш з дверей, я б обійняв, поцілував би тебе і
покликав би знову, щоб дати тобі більше. Якби я знав, що чую твій голос востаннє, я б
записав на плівку все, що ти скажеш, щоб слухати це ще і ще, нескінченно. Якби я
знав, що це останні хвилини, коли я бачу тебе, я б сказав: Я люблю тебе і не
передбачав, дурень, що ти це і так знаєш. Завжди є завтра, і життя надає нам ще одну
можливість, щоб все виправити, але якщо я помиляюся і сьогодні це все, що нам
залишилося, я б хотів сказати тобі, як сильно я тебе люблю, і що ніколи тебе не
забуду. Ні юнак, ні старий не може бути впевнений, що для нього настане завтра.
Сьогодні, можливо, останній раз, коли ти бачиш тих, кого любиш.
Тому не чекай чогось, зроби це сьогодні, оскільки якщо завтра не прийде ніколи, ти
жалкуватимеш про той день, коли у тебе не знайшлося часу для однієї усмішки, одних
обіймів, одного поцілунку, і коли ти був дуже зайнятий, щоб виконати останнє
бажання. Підтримуй близьких тобі людей, шепочи їм на вухо, як вони тобі потрібні,
люби їх і поводься з ними дбайливо, знайди час для того, щоб сказати: "мені шкода",
"пробач мене, будь ласка" і "спасибі", і всі ті слова любові, які ти знаєш. Ніхто не
запам’ятає тебе за твої думки. Проси у Господа мудрості і сили, щоб говорити про
те, що відчуваєш. Покажи твоїм друзям, як вони важливі для тебе. Якщо ти не скажеш
цього сьогодні, завтра буде таким же як вчора. І якщо ти цього не зробиш ніколи,
ніщо не матиме значення. Втілюй свої мрії. Ця мить прийшла. |
