Будинок престарілих створили для того, щоб дійсно самотнім людям було де і що
робити, а тепер це більшою мірою місце, куди можна спихнути мати, яка плутається
під ногами ,коли у тебе ВЕЛИКІ СПРАВИ. позбавити можливості бачити правнука, бо у
тебе НЕМА ЧАСУ. чому ж твоя мати, коли ти був маленький і немічний, незграбний і з
купою потреб не віддала тебе у дитячий будинок, ЩОБ ПРОДОВЖИТИ КАР*ЄРУ?. .білььше
слів не маю.Наталка - 5-9-2003 у 21:43
Боже, спасибі, що моя бабуся померли удома, тримаючи за руку доньку і онуку - я не
простила б собі ніколи, я уявити не можу, як це, вони мене виростили, на руках
витягали, виховали, як згадаю, як вони ридали наді мною, коли я малою хворіла, як на
руках несли мене, малу, щось 12 кілометрів до райцентру - я не могла йти, бо
задихалась, та хай Бог милує, що ж це за люди?! Бабусі 92 було, коли вони померли, щось
тижнів зо два марили перед смертю, не пізнавали нікого, мене потім пізнали, вже в
останній день, і сказали "Щось ти, онучко, втомлена, нащо їхала аж з іншого кінця
міста, краще б відпочила!". Ті "створіння", що здають батьків у будинок престарілих,
бо тягар, вони що, вважають, що вічно молодими будуть?! Є така ескімоська, здається,
казка, там син віз старого батька в глиб снігів, щоби той замерз, бо теж старим був
і немічним, і хотів лишити батька на санях, а за ним його син малий побіг, і каже "Не
лишай саней, тато, бо на чім же я тебе відвезу, як прийде час?". Для всіх свої сани
знайдуться... Нормалайзер - 14-11-2003 у 00:16
Я живу коло того будинку, його так скромненько ще називають геронтологічний
інтернат, чи щось подібне... А недалеко від мого гаражу - ще один інтернат, дитячий...
Між отими двома інтернатами - п"ятнадцять хвилин через ліс. Чи - через життя. Чи -
через совість... А ще вони, маленькі і старенькі інтернатівці, часом бачаться у
магазині на Пасічній. І я, як зустрічаюся чи з малими, чи зі старими поглядом -
чомусь не можу дивитись довго їм увічі...
Якось думка з"явилась: чому б не позбавляти громадянських прав синів-дочок отих
стареньких? Вони ж бо позбавили своїх батьків отого права - права на впевненість у
них, синів?ЗОРЯНА - 14-11-2003 у 15:36
Я не розумію людей що віддають своїх батьків у такі будинки. Особисто ніколи б про
таке навіть не думала. Щиро люблю своїх батьків та рідних, адже завдяки їм я живу,
завдяки їм я така яка я є.Asmera - 30-11-2003 у 23:55
Я так само не розумію людей, що віддають батьків до інтернатів.Бо то - страшне.
Нелюбов і невдячність.
Але обговорення теми виходить однобоким - всі висловлюють своє велике "фе"
щодо подібних людей. Щановні форумчани, а ви не подумали про тих старих, які не
мають родичів і сил піклуватися про себе? Для них подібний інтернат єдиний
можливий варіант - бо він кращий, ніж помирати насамоті чи доживати десь у підвалі,
під мостом, збираючи пляшки і випрощуючи милостиню...
Але все одно - сумно...Наталка - 1-12-2003 у 13:26
Подумали (див. повідомлення Гриці). Та чомусь мені здається, що відсоток
"самотніх" при живих та здорових (тілесно) дітях в цих будинках куди більший
за дійсно самотніх. Хтось має статистику?Остап Іванович - 2-12-2003 у 19:27
Сумно? так сумно плакати хочеться.
Але, завжди є але:
Є самотні люди(згідний з Asmera ).
Є живі діти, при котрих гіше як в інтернаті? Нажаль є.
Тому я рахую що інтернати потрібні.
Але сумноярка-дзвінка - 2-12-2003 у 20:34
Цитата:
Першим відправив користувач Остап Іванович
Є живі діти, при котрих гіше як в інтернаті? Нажаль є.
Тому я рахую що інтернати потрібні.
Але сумно
Перепрошую за втручання, але маю шкарадну звичку - виправляти помилки в укр. мові.
А тому: "На жаль" пишеться окремо в усіх випадках. Вислів "Я рахую" може
стосуватися тільки лічби, тобто - один, два, три і т.д. Натомість "Я вважаю" - це
саме те, що Ви мали на увазі.Остап Іванович - 2-12-2003 у 20:38
Цитата:
Першим відправив користувач ярка-дзвінка
Перепрошую за втручання, але маю шкарадну звичку - виправляти помилки в укр. мові.
А тому: "На жаль" пишеться окремо в усіх випадках. Вислів "Я рахую" може
стосуватися тільки лічби, тобто - один, два, три і т.д. Натомість "Я вважаю" - це
саме те, що Ви мали на увазі.
Щиро дякую.fish - 3-12-2003 у 12:18
Варто поглянути з іншого боку.
Гадаю, якщо діти змалку в сім"ї чулися як в родині, мали доста любові й
розуміння, вони так з батьками ніколи не вчинять. А якщо ні...
Я пам"ятаю, було мені років шість і я дуже образилася на дідуся, який не
розібравшись, накричав і навіть спересердя розбив чашку. День я з ним не
розмовляла, а увечері батько спитав, чого я зла на дідуся. Я сказала, що після
всього його вже більше не люблю. Батько ж нагадав мені, як дідусь завжди їздив до
сусіднього села по солодкі хлібці для мене, як брав на ставок, коли йшов рибу
лапати, на човні катав, тішився з онуки... Каже, мовляв, а як тепер дідусь
старенький, і нерви не ті, і на мотоциклі не їздить - то вже й не потрібен?
мені тоді так дико соромно було, на все життя запам"ятала.Наталка - 3-12-2003 у 15:50
В чомусь згодна з fish, проте знаю багато випадків, коли люди виростали духовно і
душевно глухими саме тому, що їх "перегодували" любов’ю - простіше кажучи,
розбалували. Це теж одна з причин появи егоїстів, власне, навіть егоцентристів. Це
така тонка справа - я про виховання дітей, що мене часом жах проймає. Дуже тяжко
визначити міру, а порушення міри часто виявляється вже тоді, коли змінити щось (а
тим більш когось) майже неможливо...Asmera - 3-12-2003 у 18:03
Я згодна з Наталкою. Дуже часто душевно глухі люди виходять з нормальних сімей,
діти, батьки яких їх дуже любили і балували. Хоча і це, мабуть, не
вирішальне.Можливо то закладається природою. У новонарождених кошенят одразу
видно яке жадібне, яке мстиве, яке лагідне...а от у людей це важко побачити одразу.
Навіть гарне виховання не зможе повністю виправити людину. Власне кажучи, я ще
донедавна була впевнена що злих дітей не буває...мене переконали. дуже
легко.Бувають.І з них потім виростають такі дорослі.
Щодо статистики - скільки самотніх, а скільки мають родичів- я пошукаю.Хоча така
статистика є навряд...Asmera - 3-12-2003 у 18:08
Цитата:
Першим відправив користувач ярка-дзвінка
Перепрошую за втручання, але маю шкарадну звичку - виправляти помилки в укр. мові
чи то на жаль, чи то на щастя? 