І після всих питань лишається одне...
Щастя.Наталка - 8-8-2003 у 22:22
Є, звичайно. Я живу, кохаю, відчуваю, слухаю музику і пташині співи, ображаюся і
плачу, тішуся і сміюся, страждаю і радію - хіба це не щастя? Що я жива, і, хвалити
Бога, здорова, що у мене є друзі і творчість, що хтось, згадавши про мене, можливо,
усміхнеться з теплотою - як же ще це назвати? Як на мене, це воно - щастя... Олексій Мачехін - 8-8-2003 у 22:39
Куди ж йому подітись?
Щастя є - треба просто зупинитися і подивитися йому в очі. Воно - всюди. Іноді
просто варто підняти очі до неба, іноді - уважно прислухатися до співрозмовника,
іноді - поцілувати руку Жінці, іноді - послухати пісню. Такі маленькі й буденні
діїї... проте щастя є кожної миті - просто треба знайти для нього час.Nazar - 8-8-2003 у 22:49
Олексій!
Ви просто говорите моїми думками!
З кожним Вашим словом згоден на всі відсотки(А не проценти!)!Зіронька - 9-8-2003 у 20:46
Тема така глобально-банально-складна...
Якраз саме у глобальному сенсі погоджуся з попередніми дописувачами. А якщо взяти
конкретне відчуття всеохоплюючої радості, коли ладна цілувати весь світ? Хоча,
може то якось по-іншому називається.
Вперше таке щастя я відчула у років 11, коли мене нарешті забирали додому з
санаторію. І не тому що мені там так погано було--просто таке я домашнє (і досі)
створіння. Їхала поруч з татком на передньому сидінні, гризла халву, метляла
ногами і була щаслива.
Або ще нинішньої весни. Про Львів я мріяла усе своє свідоме життя--років з 13.
Думала, ось стану студенткою і прямо у вересні поїду. У вересні не трапилось.
Домовлялись з друзями влітку. Але я собі щось як навигадую... Коротше, надумала
вночі в суботу, в неділю мала квиток і вранці в понеділок я стояла на львівському
пероні і перелякано усвідомлювала, що ж це я ото натворила: сама, у чужому місті,
батькам не сказала, навіть, куди, власне, йти далі не знаю... Але на те львів"яни і
свлавляться своєю доброзичливістю! Вже за годину я летіла вузенькими брукованими
вуличками у Центрі і так усміхалась, що на мене озирались перехожі. Щаслива була...
Щастя-це, на мій погляд, рушійна сила людського буття. Ми прагнемо його все життя,
хапємо-і думаємо, що впіймали назавжди, але "в клетке ему томиться тоже ведь не
годится"...
І знову шукаємо те, що вже давно тримаємо у руках, не помічаючи.
"Трудно с ним, понимаешь?"Anatoly - 20-8-2003 у 16:00
Дякую всім за гарні думки і взагалі за тему
Допомогли згадати що я щасливий
Безумовно єOdarka - 20-8-2003 у 16:13
Щастя - вони приходь зовсім не помітно, але воно є!!! Воно має міру, але деколи
триває дуже коротко, але воно є!!!
Щастя, це коли цілуєш очі коханого, коли бабуся співає старі народні пісні, коли
мама просто сміється, коли поговриш у четвертій годині ранку про те, що
болить...коли просто вилізеш на високу гору у Карпатах піднімеш руки і заспіваєш
улюблену пісню, оце ЩАСТЯ!!!Наталка - 20-8-2003 у 16:49
2 Odarka - ти знаєш, прочитала твоє визначення щастя і чомусь розплакалась. Може, тому,
що ти просто в "яблучко" ним влучила? Чи пісні бабусині згадала, чи намагалась
пригадати, коли до мене сміялась мама? Щастя... воно є. Бо якби його не було, ми би не
знали, що це таке, і, мабуть, не прагнули б його так сильно... fish - 21-8-2003 у 08:41
