Соломія Федушко - 7-4-2010 у 20:33
В цій темі пропоную зацитувати улюблені вислови, притчі, оповідки і фрази цього
чудового автора, який вміє вміщувати великі істини в маленькі художні твори.
Кожний з нас потребує потіхи і розради, конкретного вияву любові. Але ми часто є
надто стримані, надто боязкі, щоб виявити наші правдиві почуття. І ховаємо їх за
холодною й суворою маскою, зі страху, щоб інші не побачили нашої “слабкості”. Але
тільки тепло серця може врятувати нас від великого холоду нашої епохи.
Часом досить одного сонячного промінчика. Одного лагідного слова. Одного
вітання. Однієї ласки. Так мало треба, аби зробити щасливими тих, хто перебуває
поруч із нами, то чому ж ми цього не зробимо?
Часом навколо серця зводимо мури з маленьких камінчиків щоденної байдужості,
помсти, мовчання, невирішених справ, претензій. Найважливішим завданням є не
допустити аби довкола серця утворилася глуха стіна.
Те що у вас „всередині”, набагато важливіше від того, що „назовні”.
Щоб змінити світ, досить, аби хтось один, навіть малий, здобувся на відвагу
почати.
Чого світ потребує найбільше?
Трішки більше привітності, трішки менше користолюбства.
Трішки більше посмішок, трішки менше гримас.
Трішки більше „ми”, трішки менше „я”.
Трішки більше сміху, трішки менше плачу.
Трішки більше квітів на дорозі життя, трішки менше на гробах.
„Жорстокість старих вигострює зуби молодим. Жорстокість молодих перетворює
старих на крокодилів.”
Як багато людей нас дратує! Чому б не спробувати їх полюбити?
У серці кожної людини є все, що потрібно, аби зберегти її життя. Але доброта, любов
і щастя в деяких людях, немовби погаслий гніт. Проте достатньо маленької іскри,
щоб він знову загорівся.
Хто не знає чого хоче, зазвичай скінчить там, де він хотів.
Життя-це не тире між двома датами. Це кожна прожита тобою хвилина сьогодення.
Життя-це все, що ми маємо.
Любов є найбільшим викликом для всіх істот. Найпотужнішим джерелом радості.
Скажи тому, кого кохаєш: „Прагну, щоб ти знав, наскільки важливий для мене, лише ти,
коли б захотів, міг би розкрити в мені ту особу, яка живе не проявлена в моєму
єстві. Лише тобі під силу зруйнувати стіну, за якою ховаюсь сповнена страху. Ти
один можеш упізнати мене під моєю маскою. Лише ти можеш визволити мене з темряви
страху, не впевненості й самотності, тому прошу не оминай мене. Знаю, що не буде це
легко для тебе. Комплекс неповноцінності зводить мури, яких, здається, не здолати.
Коли наближаєшся, моя реакція може бути не передбачуваною. Можливо, доведеться
тобі стати свідком, як воюватиму з тим, чого найбільше прагну.
Казали мені, що любов долає всі бар’єри. Сподіваюся на це. Зруйнуй стіну моєї
вдаваної неприступності сильними, але такими ніжними руками, тому що незрілий
пагін в ув’язненні. Не ховайся. Потребую тебе.
Усі хвилини твого життя – чисті сторінки. Тобі належить їх заповнити. Навіть,
якщо видаватимешся кам’яною брилою, у тобі захований лев. Лише ти сам можеш його
звільнити.
Коли хтось тобі каже: „Життя таке важке”, -
Запитай: „У порівнянні із чим?”
Ти не мусиш щось робити. Дозволь лише знайти себе.
Немає користі від непрочитаної книги, що лежить на полиці, припавши порохом, але
серед її сторінок можна знайти те, чого давно прагнемо.
Є люди, які не знають, наскільки важливо те, що вони існують.
Є люди, які не знають, як багато для інших важить сама їхня поява у чийомусь
житті.
Є люди, які не знають, скільки радості дарує іншим їхня усмішка.
Якщо говорити дитині, що вона дурна, то такою вона і виросте.
Кола на воді.
Цей світ сотворив справедливий і всемогутній Бог, то чому ж у ньому стільки зла і
терпінь? Чому страждають невинні? Чому стільки самотності, стільки розбитих
сердець, зловісних ночей, в яких вмирає надія? Одного разу мені наснився сон. Іду я
берегом моря, а поруч - Христос. На піску залишаються два ряди слідів - мої і Його.
Уві сні мені прийшла думка, що кожен слід відображає один день мого життя. Я став і
озирнувся - ген вдалині мої сліди губилися з виду. Я помітив, що в деяких місцях
була лише одна пара слідів, а не дві. Я приглянувся ще раз і здивувався. Одна пара
слідів на піску була в тих місцях, які відображали найсумніші дні мого життя - дні,
сповнені страху і нетерпеливості, егоїзму і смутку, випробувань і сумнівів,
непевності і страждань... Тоді я звернувся до Господа з докором: - Ти обіцяв, що
будеш з нами у всі дні нашого життя. Чому ж не дотримав слова? Чому Ти залишав мене
у найважчі дні мого життя, коли Твоя допомога була найбільше потрібна? Христос
усміхнувся: - Любий мій сину, я не полишав тебе ані на мить. Самотні сліди у
найважчі хвилини твого життя - це Мої сліди... У ті важкі дні Я ніс тебе на руках.
В лікарні
Соломія Федушко - 7-4-2010 у 20:36
В лікарні в одній палаті лежали два тяжко хворих.
Ліжко одного було біля єдиного вікна, а ліжко другого - біля дверей.
- Що там видно у вікні? - якось спитав той, що лежав біля дверей.
- Я бачу небо, хмари, що нагадують фантастичних звірів, озеро й ліс вдалині.
Щодня той, що був біля вікна, коли він міг сидіти, розповідав своєму сусідові
про події за вікном.
Він розповідав про озеро, качок та лебедей на ньому, про човен з рибалками,
про дітей, що гралися на березі, про закоханих, що трималися за руки й не зводили
сяючих очей один з одного...
Той, що біля дверей, хоча й не бачив цього, та в його уяві поставали ці картини - так
гарно розповідав йому сусід.
Та поступово до нього вкралася заздрість.
«Це несправедливо, - думав він. - За які заслуги йому дісталося місце біля вікна, а я
повинен любуватися лише дверима з облупленою фарбою, тоді як він має такий
чудовий вид з вікна."
Спочатку ця думка його засоромили. та поступово його почала душити злість.
Він навіть спати перестав - так хотів лежати біля вінка.
Лише ця думка контролювала його життя.
Одного разу вночі той, що лежав біля вікна почав задихатися й сильно кашляти.
Він пробував дотягнутися до кнопки, щоб викликати сестру - та не міг.
Його сусід біля дверей спостерігав у напівтемній палаті, як той намагається
дотягнутися до кнопки.
Він не поворухнувся й не натиснув свою кнопку, що викликала б сестру.
Десь за п'ять хвилин кашель й хрипи затихли.
Разом із диханням сусіда.
Запанувала мертва тиша.
Вранці його забрали.
Після того сусід попросив медсестру, щоб його переклали до вікна.
Медсестра, природно, допомогла йому.
З трудом від піднявся й виглянув у вікно.
За вінком була лише глуха цегляна стіна.
Він спитав у медсестри:
- Як же так! Це вікно дивиться на глуху сіру стіну!
Але той, що помер - розповідав мені про ліс, озеро, хмари, людей...
Як же він міг це бачити з вікна?
Медсестра сумно посміхнулася:
- Він не міг бачити навіть стіни; ваш покійний сусід був сліпим.
Він, певно, просто хотів вас трохи підбадьорити.
Катерина Слобода - 8-4-2010 у 19:56
ІДЕАЛЬНА ДРУЖИНА 
Мулла Насредин сидів у своїй чайній крамничці, коли до нього завітав сусід, аби
порозмовляти.
"Мулло, я збираюся одружитися, - сказав він, - і через це дуже хвилююся. А ти ніколи
не думав про те, щоб одружитися?"
Мулла відповів: "Звісно, думав. Коли я був молодий, то дуже хотів одружитися. Та я
прагнув знайти ідеальну дружину. Для того щоб її знайти, пустився у подорож.
Спершу я подався до Дамаску. Там знайшов чарівну жінку, привабливу, люб'язну й
одухотворену, але вона зовсім не орієнтувалася у справах цього світу. Я знову
рушив у дорогу і прийшов до Ісфахану. Там зустрів жінку, що була одухотворена,
світська і дуже гарна, але ми не змогли порозумітися. Нарешті я опинився аж у Каїрі
і після тривалих пошуків знайшов. Вона була глибока духовно, прекрасна у всіх
розуміннях, уміла дати собі раду у світі, як і жити тим, що переходить людський
вимір. Я знав, що знайшов досконалу дружину".
Коли він скінчив, приятель поставив йому питання: "Мулло, скажи, чому ти з нею не
одружився?"
"Ох, на жаль! - відповів Насредин, похитуючи головою. - Вона також шукала ідеального
чоловіка".
Один чоловік хотів, аби комп'ютер знайшов йому досконалу пару: "Шукаю тендітну
вродливу дівчину, яка б займалася водними видами спорту і любила перебувати у
колективі".
Комп'ютер видав відповідь: "Одружися з пінгвіном".
Любити означає прийняти "иншого" з його способом життя, з його инакшістю, з його
вадами, а не подобизну наших снів. Досконалий чоловік - це не той, котрий хоче мати
ідеальну дружину.
Катерина Слобода - 8-4-2010 у 19:57
БАТЬКО ЗАБУДЬКО
Послухай, сину... Кажу тобі це, коли ти спиш, поклавши ручку під щоку, а русяве
волоссячко розсипалось по твоєму чолі. Ось я увійшов до твоєї кімнати. Кілька
хвилин тому, коли я сидів у бібліотеці і читав, мене наскрізь пройняли докори
сумління. Сповнений почуття провини, підійшов я до твого ліжка.
Мене не полишали думки про мою поведінку: увесь час сіпав тебе, робив тобі
зауваження, коли ти зранку збирався до школи або коли вчора ввечері, замість
помитися, лише обтер обличчя рушником, та ще забув почистити черевики. Так само
вичитав тебе, коли ти впустив щось на підлогу.
Коли ми сиділи за столом і снідали, я теж витикав тобі твої прогріхи: бо щось упало
тобі на серветку, коли ти хапав хліб, немов голодне звірятко, бо сперся ліктями об
стіл, бо занадто грубо намастив масло на хліб. Коли ти бавився, я саме зібрався
виходити з хати: за кілька хвилин мав бути потяг. Ти відірвався від забави, помахав
мені ручкою і загукав:
— Па-па, татку!
А я нахмурив брови і сказав:
— Випрям спину!
Усе знову почалося ввечері, коли я повернувся з роботи. Ти саме бавився,
колінкуючи по землі. Побачивши дірки у твоїх шкарпетках, я вичитав тебе при твоїх
друзях і наказав негайно іти додому. “Шкарпетки коштують гроші, — сказав я, —
якби ти сам їх купував, то знав би, як їх шанувати”.
А пам’ятаєш, як несміливо ти увійшов до зали? Ти не міг підвести очей, ти боявся
мене після того, як я влаштував тобі “виховний момент” перед друзями. Я зиркнув
на тебе поверх газети, невдоволений твоїм невчасним вторгненням, — і ти зупинився
у дверях, не знаючи, що робити далі. — Чого тобі? — спитав я суворо. Ти нічого не
відповів. Ти підбіг до мене, закинув рученята мені за шию і поцілував мене,
міцно-міцно обнявши, з любов’ю, якою Бог обдарував твоє маленьке серце і яка,
навіть коли не знаходить взаємності, ніколи не в’яне. Потім ти пішов до своєї
кімнати, неквапно дрібцюючи по сходах. I тоді, сину, коли газета вислизнула з моїх
рук на підлогу, мене пройняв великий страх. Що зі мною діється? Це вже
перетворюється у звичку — вишукувати провини, робити зауваження. Хіба цього
заслуговуєш за те, що ти не доросла особа, а мала дитина? Ось про це я думав
нинішнього вечора. Оце прийшов до твого ліжка і приклякнув коло тебе, бо відчуваю
сором.
Знаю, що це дуже мала винагорода, що тобі важко буде зрозуміти усі ці речі, навіть
якби я спробував тобі про них розповісти, коли прокинешся. Але завтра я буду для
тебе справжнім батьком. Буду бавитися разом з тобою, буду ділити з тобою усі твої
заняття, почуватимусь недобере, коли тобі буде зле, і сміятимусь, коли тобі буде
весело. Радше прикушу язика, коли він захоче знову вимовити слова роздратування.
Увесь-бо час повторюватиму собі: “Він іще тільки дитина, ще тільки маленький
хлопчик!”
Справді, боюся, що досі трактував тебе як дорослого. Тимчасом, коли бачу тебе
зараз, сину, як ти спиш, зібгавшись калачиком у своєму ліжечку, розумію, що ти іще
дитина. Вчора твоя голівка так беззахисно притулилася була до маминого плеча... Я
завжди вимагав від тебе надто багато, надто багато!
Вимагаємо завжди надто багато... від інших.
Катерина Слобода - 8-4-2010 у 19:58
ЩО КАЗАТИ, ЧОГО НЕ КАЗАТИ
Є 27 речей, яких не варто говорити тим, кого кохаєте:
"Хіба не казав тобі, що ти достоту, як твоя мати; Маєш завжди поганий настрій; Ти
бездумний; Це твоя вина; Щось тобі не підходить?; Можеш лише нарікати; Що б не
зробив, нічого тобі не подобається. Маєш те, на що заслужив; Чому ніколи мене не
слухаєш?; Спробуй бути відповідальним; Що собі мислиш?; З тобою годі витримати; Не
знаю, навіщо з тобою зв'язалась; Можу навіть зі шкури вилізти, але й так нічого з
того не буде; Робитиму, що захочу, якщо тобі не подобається, завжди можеш відійти;
Як ти вже щось придумаєш...; Яка безглузда думка!; Єдине, на що здатен, - думати лише
про себе; Зробив би це, коли б мене любив; Ти - як дитина; Умієш міняти лише погляди;
Прийми заспокійливе; Які там в тебе проблеми!; Не можу тебе зрозуміти; Ти завжди
мусиш мати рацію?"
Є 37 речей, які слід казати тим, кого любите: "Зроблено досконало; Ти фантастичний;
Було прекрасно; Ти сьогодні була чудова; Без тебе чогось бракує; Справді, дуже
ціную те, що ти зробив для мене впродовж усіх цих років; Ти найцінніша особа в
моєму житті, цінніша за дітей, кар'єру, друзів, цінніша над усе; Щасливий, що
одружився з тобою; Ти найкращий мій друг; Коли б мав прожити ще раз життя, повторно
одружився б із тобою; Хочу нині бути з тобою; Мені тебе не вистачало; Не міг
перестати думати за тебе; Як мило прокинутись, усвідомлюючи, що ти поряд; Буду
завжди тебе кохати; Люблю дивитись, як виблискують твої очі, коли смієшся;
Сьогодні ти прекрасна, як завжди; Довіряю тобі; Завжди можу на тебе розраховувати;
Завдяки тобі маю добре самопочуття; Я такий гордий, від того, що можу бути біля
тебе; Мені прикро; Я помилився; Чого б ти ще хотіла? Про що роздумуєш?; Мені
вистачить уже того, що слухаю тебе; Ти надзвичайна; Не можу собі уявити життя без
тебе; Поруч з тобою хочу ставати щоразу кращим. У чому можу тобі допомогти?; Молись
за мене; Нині молився за тебе; Цінна кожна хвилина, яку перебули разом; Дякую за
твою любов; Дякую, що приймаєш мене таким, який я є; Дякую за те, що ти біля мене; Ти
кожен день робиш щоразу кращим".
Соломія Федушко - 12-4-2010 у 21:55
ТЕ, ЩО...
Те, що нам казали, коли ми були дітьми:
Не біжи; йди поволі; швидко; їж усе; мий руки; чисти зуби;
мовчи; говори; перепроси; привітайся; ходи сюди; відчепись від
мене; йди бавитися; не перешкоджай; не біжи; вважай, бо впадеш;
тим гірше для тебе; ти не вмієш; ти замалий; я сам зроблю; ти
вже великий; йди спати; вставай, вже пізно; я маю роботу; бався
сам; одягнися; не стій на сонці; йди на сонце; не розмовляй з
повним ротом...
Те, що ми хотіли б почути:
Люблю тебе; ти гарний; я щасливий, що тебе маю; поговорімо
про тебе; як почуваєшся? боїшся? чому не хочеш? ти – дуже милий;
приємний; розкажи, що ти відчував; ти – щасливий? мені приємно,
коли ти смієшся; плач, якщо хочеш; кажи те, що хочеш; чому
страждаєш? що тобі не подобається? довіряю тобі; мені приємно з
тобою; хочу розмовляти з тобою; мені приємно слухати тебе; ти
мені подобаєшся такий, який ти є; гарно бути разом; скажи, якщо
я помилився...
Навколо тебе є багато людей, що чекають на слова, які хотіли
почути ще в дитинстві.
Нервово смикаючи ручку своєї торбинки, одна пані сказала:
“Знаю, що мій чоловік вміє бути ніжним і сердечним. Він
завжди є таким з нашим псом”.
Соломія Федушко - 12-4-2010 у 21:58
МАЛИМИ КРОКАМИ
Молодий студент, який прагнув працювати для добра людства,
одного дня пішов до св. Франциска Салезія і спитав його:
– Що маю робити для забезпечення миру у світі?
Святий Франциск, посміхаючись, відповів йому:
– Не гримай так сильно дверима.
Малі суперечки завжди викликають великі свари і незгоди.
Багато розлучень починається від панчіх, забутих під ліжком. Але
й велика любов виростає з малого.
Христина Т. - 2-12-2017 у 23:03
OЧІ
Молода мати готувала в кухні вечерю. Запланувала приготувати смажену картоплю і
старалась, щоб страва, яка так смакувала дітворі, удалась на славу.
Найменше дитя - чотирирічний синочок - бавився у садочку. Повертався додому
переповнений враженнями від прожитого дня. Йому кортіло чимшвидше поділитись
всім тим із матусею. Бо ж стільки всього бачив, мав стільки нових занять! Усе це
мусив якнайдетальніше розповісти неньці. Заклопотана мати, звичайно ж, не була
уважною слухачкою. Відповідала коротко, одним словом, продовжуючи спокійно
чистити картоплю.
Минуло п'ять хвилин. Дитя вчепилось за материнську спідницю й почало тягти з усіх
сил. Жінка змушена була схилитись до синочка.
Хлопчик обійняв її пухкенькими ручками й сказав:
- Мамо, слухай мене очима!
Слухати очима, це так, як сказати: «Ти важливий для мене».
Усі важливі речі переказуємо очима.
Молода жінка залишила своїй матері такого листа: «Коли ти, думаючи, що я не бачу,
повісила на холодильнику мій перший малюнок, у мене з 'явилось бажання малювати.
Коли ти, думаючи, що я не бачу, нагодувала кота-волоцюгу, я зрозуміла, що слід
піклуватися про тварин.
Коли ти, думаючи, що я не бачу, готувала торт на мій день народження, спеціально для
мене... Я зрозуміла, що дрібні речі теж можуть бути винятково важливими.
Коли ти, думаючи, що я не бачу, молилась, я теж повірила в існування Бога, з яким
завжди можна розмовляти.
Коли ти, думаючи, що я вже сплю, цілувала мене, я зрозуміла, що любиш мене.
Коли ти, думаючи, що я не бачу, зрошувала свої очі рясними сльозами, я зрозуміла, що
часом стаються прикрі речі, але сльози допомагають.
Коли ти, думаючи, що я не зауважую, посміхалась, і я хотіла бути люб'язною й yвiчлuвoю,
як ти.
Коли ти, думаючи, що я не бачу, переживала за мене, і я хотіла бути собою.
Коли ти думала, що я не бачу, я все бачила, тож дуже дякую тобі за все, що ти робила,
думаючи, що я не могла цього бачити».