Форум Рідного Міста

Сучасне комфортобісся

Тарас Сорока - 14-10-2006 у 11:48

Свящ. Тимофiй Алферов,
Руська Істинно-Православна Церква
СУЧАСНЕ КОМФОРТОБІССЯ

Серед основних причин нинiшнього катастрофiчного стану людства цiлком справедливо визначають широку проповiдь розпусти. Одним iз головних напрямкiв дiяльности кримiнальної i несамостiйної влади постає самовбивча (для будь-якої влади взагалі) кампанiя морального розбещення власного народу, що веде до розплодження найрiзноманiтнiшої, важко приборкуваної злочинности. Жодний самостiйний уряд, навіть якби вiн бажав благополуччя тiльки собi, а не своєму народовi, нiколи не буде насаджувати у своїй країні порнографiю, фiльми жахiв, культ насилля, наживи та iнше, що ми бачимо тепер на кожному кроцi. Iнша справа, коли запановує злочинна влада, залежна вiд мiжнародної полiтичної мафiї i нею примушувана до певних у державному сенсі самовбивчих крокiв.
Однак, поруч iз розпустою грубою, що приховує у собi тяжкi соцiяльнi наслiдки, правителі свiту цього активно насаджують бiльш тонку розпусту, яка не призводить безпосередньо до поширення злочинности, але штовхає кожну безпечну душу в ту ж саму геєну зла.
Маємо на увазi культ розмаїтого комфорту, нестримне догоджання плотським (хоча й не протиприродним), нижчим душевним потребам, при забутті потреб духу. Цiєї тонкої розпусти навколо нас так багато, що ми вже на неї не звертаємо уваги.
Комфортолюбство виникло не в наш час, можна сказати, воно сучасне людству, але мiра нашого пiдкорення йому протягом усiєї iсторiї була рiзною i тiльки нинi загострилась до неймовiрного.
Ранiше комфорт був доступний лише багатим i знатним. А тепер вiн, так само залишаючись удiлом небагатьох, майже всiм тiєю чи iншою мiрою лоскоче почуття. Не кожен може дозволити собi життя в розкошах – цього диявол зовсiм не збирається, а iнколи й не може дати всiм – зате майже всiх вiн здатен примусити любити комфорт i прагнути до нього.
Ось, наприклад, звичайна рекляма, яка заполонила все довкола так, що без неї зараз не пройти по мiськiй вулицi, не дiстати з поштової скриньки листа, не перевiрити по радiо котра година, не дiзнатися останнiх новин по телебаченню чи з газети, не проїхати в громадському транспортi. Постiйно це смiття порошить нам очi.
Але в чому ж полягає шкiдлива духовна дiя реклями? По-перше, це постiйно тиснуча стихiя брехнi. Рекляма не може бути об’єктивною, вона завжди однобока, вона завжди свiдомо говорить неправду або хоч трохи прибріхує. По-друге, рекляма постiйно навiює людинi, що її комфорт – самоцiль iснування i її самої, i всього суспiльства. Гарна дiвчина (цiлком нормально вдягнена) демонструє вам із картинки, – не протизаплiднi засоби чи щось подiбне, про таку мерзоту ми зараз не говоримо, – а просто, скажiмо, телефонний апарат чи зубну пасту. Нiчого особливого. Та коли ця чи iнша подiбна картинка з написом потрапляє вам на очi п’ятдесят разiв на день протягом кiлькох рокiв i щоразу в iншому варiянтi,
достатньо буде й того, що ви не зумiєте виховати в собi належного презирства до житейських благ, такого необхiдного кожному християнину. З усiх бокiв у вічi й у вуха вам кричать: бережiть такого дорогоцiнного СЕБЕ, свою зручнiсть, своє здоров’я, свої грошi, свої нерви, свiй вiдпочинок, свiй побут, свою посмiшку i юнiсть, хороше враження про себе в очах iнших, свiй КОМФОРТ!
А насправдi все це – не бiльше нiж пожива для могильної черви, нiщо з перерахованого вище не пiде з нами у вiчнiсть. Вiдiбрати пам’ять про смерть i посмертну вiдплату – ось мета, що успiшно досягається свiтом реклями.
У стародавньому Римi нiхто не вважав, що будь-яка статуя i є вже бог. Але iдоли, проте, стояли в усiх мiсцях, де в нас нинi висiло б зображення чарiвної дiвчини з якоюсь дурничкою в руцi або ковбоя на тлi коробки з цигарками. У бога комфорту не менше iдолiв, анiж було зображень у Бахуса чи Венери.
Серед цих iдолiв є тi, що рухаються, i тi, що говорять, хоча i не по-справжньому. Такими є всi цi безкiнечнi серiяли, беззмiстовнi, але довжелезнi фiльми, що показують нашим людям «гарне життя», якого в них нiколи не буде. У XIX ст. серед «освiчених» людей з’явилась мода на читання пустих сентиментальних романiв (подiбна мода, тiльки вже на фантастичне, пригодницьке й сексуальне чтиво iснує і тепер, охоплюючи набагато бiльше людей, нiж у XIX ст.). Тодi добрi пастирi з усiєю ревнiстю застерігали своїх безпечних парафiян про таке
шкiдливе для розуму й душi читання «щоб згаяти час».
Але який роман силою психiчного впливу може зрiвнятися з серiялом чи просто фільмом! Навіть сiльськi жiнки, якi нiколи не мають вiльної хвилини, щоб перепочити вiд хатнього господарства, сiдають бiля «ящика» i годинами дивляться «мильнi опери», одержуючи смертельнi дози грiховних уражень вiд показаного безбожного життя свiту цього. У церквi такi, звичайно, бувають дуже рiдко («на кого покинеш господарство?»), Бiблiю читати їм нiколи («очi вже не тi»), але якщо вони й заходять до храму коли-не-коли, то приносять iз собою своє комфортолюбство. Спробуйте сказати їм про пiст, про поклони, про регулярне вiдвiдання храму, навiть хоча б просто про читання молитов сидячи (якщо справдi болять ноги) – нi до чого вони виявляються не здатнi. Молитовник почитати – «очi не бачать», тi самi «хворi очi», якi по декiлька годин на день опромiнюються телевiзором. «А як же, хочеться подивитись, як люди гарно живуть. Що тут поганого?»
Але хiба тiльки сiльськi напiвписьменнi жiнки приносять себе в жертву iдоловi комфорту? Особливо багато (бiльшiсть) мешканцiв мiст, чоловiкiв i жiнок, завжди не мають часу i здоров’я для вiдвiдання богослужiнь, домашньої молитви i читання Божого Слова, але годинами «курсують» базарами й ринками у пошуках «необхiдного»; чимало часу вiддають читанню «цiкавих» новин, плiток i «дивовижних» iсторiй із життя людей, що пропонуються популярними газетами (обов’язково «з програмою»); годинами переглядають рiзноманiтнi, на всi смаки та уподобання, телепередачi (водночас «заряджаючись» через кожнi п’ятнадцять хвилин реклямними роликами); чоловiки, юнаки i хлопчаки фанатично уболiвають за
улюбленi спортивнi команди... А потiм нещаснi шанувальники «благ» комфорту стають такими ж бiсоподiбними, як i тi, кого бачать на екранах...
Вигаданим героям телевiзiйних i романтичних марень дехто дарує свої останнi сльозинки, украденi вiд оплакування власних грiхiв чи трагедiї всiєї країни, або ж цiлковито вiддає енерґiю душi, так необхiдну для нелегкої i рiшучої боротьби за спасiння. Що ж узяти з нас ангелам у час, коли душа розлучатиметься з тiлом? Що покласти на вагу правосуддя Божого проти величезної кiлькости сувоїв iз нашими грiхами? – Тiльки сльози й зiтхання. Але ж їх немає, вони заздалегiдь подарованi мiтичним або «реальним», далеким вiд Бога, телевiзiйним героям.
Не пояснити такiй людинi, що є для неї насущною, справжньою реальнiстю, а що не є. У тому й вся хитрiсть ворожа, щоб занурити людину у мрiяння, у те, що зараз називають вiртуальною реальнiстю, де все дуже схоже на дійсність, але все несправжнє. Головна реальнiсть, онтологiя у власному розумiннi цього слова, те, що є насправдi i постiйно, – це майбутнє життя в Бозi. Лише тiнню його є тутешнi чуттєвi предмети остiльки, оскiльки вони стосуються внутрiшнього свiту людини i її вiчного покликання.
Коли iз плином часу навiть цих тiней стає дедалi менше, коли почуттєве життя поступово завмирає, даючи можливiсть побачити iстинно реальне, тодi ворог завдає
найнебезпечнiшого удару: намiсть пiклування про душу вiн знову пiдсовує людинi мрiяння про матерiяльне, тобто тiнь вiд самих тiней, не просто порожнечу почуттєвого, а найпорожнiшу порожнечу у мрiяннi про чуттєве. Що чекає душу такої людини при зустрiчi з дiйсно сущим, з тим, що має реальне буття, з iстинно Сущим, iз Джерелом буття? У час смерти в такiй душi вже не залишиться нiчого справжнього, нiчого, що б вiдображало Сущого Бога. Образ Сущого, затьмарений мрiянням про «гарне життя» в насолодах i комфортi, спотворений «переживаннями» про тутешнi суєтнi дiла й заняття, цiлковито вiдкидається; практично до останньої можливої межi заперечується Бог i спiлкування з Ним. Що це, як не
вiчне полум’я геєни?
Ще глибше занурюють людину в оману віртуальної реальности комп’ютернi iгри. Останнi здатнi настiльки заволодiти душею, що дають людинi можливiсть пережити, наприклад, повний комплекс блудних вiдчуттiв, «не сходячи з мiсця». Навiть слiвце придумали: «комп’ютерний секс». Ось до чого доводить людину давнiй фантазер i вигадник – диявол. А втiм, звичайно, це вже груба розпуста, що впливає на людську психiку i повинна пiдлягати законодавчому переслiдуванню (та ба, чи доживем до цього?) Ми ж говоримо про бiльш тонкi спокуси, на якi не накинеш аркан карного кодексу.
Тим часом комфортобiсся все бiльше затягує не тiльки дорослих i людей похилого вiку, але й школярiв. У систему освiти введено новий предмет: валеологiю, або «науку про здорове життя». Готуються спецiялiсти-викладачi, надрукованi шкiльнi пiдручники. Тут традицiйнi медичнi знання змiшанi з усяким чаклуванням та «бiоенергетикою»... Даються й вiдомостi про статеву гiгiєну і статеве життя (навiть для наймолодших), причому все, про що говориться, добре проiлюстроване: на гарних картинках намальовано все «як воно є».
Та головне через усю цю „науку” проходить, як основна iдея, культ власного здоров’я, спокою i задоволення, тобто культ егоїзму. На самому початку пiдручника з валеологiї для 5-7 класiв (видання СПБ, 1995) наводяться вигадки якогось академiка (не будемо соромити, називаючи прiзвище) про те, що людина, котра лiтає в космос, ось-ось створить штучний мозок i досягне повного панування над природою. «Ну чим не бог!» – вигукує, говорячи про людину, вже зовсiм ошалiлий вiд власної гордости «мудрець».
Виклад у пiдручнику йде у другiй особi, як звернення до юного читача. Займенник «ти» при цьому всюди надрукований з великої букви, подiбно до того, як у християнському молитовнику видiлене «Ти» у зверненнi до Бога. Сказано тут i про те, як слiд знiмати стреси, як через самоутвердження позбуватися страхiв, «очищатися» вiд комплексу неповноцiнности. Наведенi вiдомостi з рiзних релiгiй – християнства, iндуїзму, язичництва, – i всi вони поданi в суто прикладному значеннi: чим тi чи iншi релiгiйнi прийоми допомагають здоров’ю i спокою. Кращим пiдсумком життя визнається такий стан, коли людина нi в чому не розкаюється (!). Вмерти без покаяння – цього найбiльше боялися нашi православнi предки, i саме це ставлять iдеалом сучаснi педагоги-язичники.
Навiть якщо дитина не засвоїть запропонованих рецептiв чаклування i посмiється в душi над забобонами язичництва (а це можливо тiльки якщо дається християнське виховання в сiм’ї), то головну отруту цiєї «науки» вивести дуже важко. Не знаю, як молодiй людинi, вихованiй на таких «засадах», набути самовiдданiсть, самозречення, працелюбнiсть, наполегливiсть, стриманiсть, простоту, цнотливiсть, смирення, любов до Бога i ближнього. Навчившись читати звернене до себе «ти» з великої літери, чи зможе вона в душi своїй писати «я» з маленької?
Витончене комфортобiсся особливо здатне розтлiвати душу, яка живе в тiлi, вже (або ще) не здатному до грубої пристрасти. Старі люди, за достатньо довгий час до смерти не рідко перестають блудити, красти, лаятися, мстити i ін. У цих грiхах людина навiть може встигнути покаятися. Але комфортолюбству своєму, iдоловi себелюбства продовжує служити. Те саме стосується i дитини. Якщо, боронь Боже, вона помирає у 12 рокiв, не знаючи ще грубих грiхiв, але навчена валеологiєю, вона не менше вiд старої людини егоцентрична i закрита
вiд дiї благодатi Божої. Та й не всi люди за життя пориваються блудити чи вбивати. Але коли вони покидають свої тiла i йдуть на суд Божий, у їхнiх душах залишається по сутi лише одна властива риса, у якiй вiдбиваються всi пристрастi або всi чесноти: куди обернена душа – до Бога чи до себе. I груба плотолюбнiсть i тонка, i примхливiсть, i розпещенiсть – усi подiбнi пристрастi однаково позбавляють нас блаженної вiчности.
Хочеш побачити геєну? – Подивись на душу, що всмоктала в себе всю сучасну систему суспiльних цiнностей. Хочеш побачити внутрiшнiй свiт сатани, першого фантазера, неврастенiка i психопата? – Подивись на душу сучасної людини, на якiй проклали свої огиднi борозни рекляма, телевiзор, валеологiя (у Великому канонi преп. Андрiя Критського є такi слова: «Орали на хребтi моєму всi начальники пристрастей, проводячи по мені беззаконня своє...»). Людина, яка зазнає їхнього згубного впливу, буде лелiяти себе нiтрохи не менше від падшого ангела i вестиме боротьбу (хоч би навiть не усвiдомлювала цього) проти Бога.
То хто ж може спастися? – Людям це воiстину неможливо, Боговi ж усе можливо (Мф. 19:26). Але важким є те, що можливо для Нього. Може Вiн спасти i нас, i дiтей наших, тiльки якими ж гiркими сльозами, якими тяжкими зiтханнями, якими великими подвигами стримання повиннi ми пробуджувати себе, щоб можливе Боговi стало дiйснiстю! Яке велике й постiйне пильнування вимагається вiд нас, яке нехтування дочасним, яке бажання блаженної вiчности! Той, хто вiднайде в душi своїй усi цi властивостi, тим самим покладе на Бога
всю надiю спасiння свого. Хто ж знехтує пильнуванням i аскетичним зусиллям, нехай не думає сказати, що надiявся на милiсть Божу!
Великi милостi вимолюються i виплакуються великими слiзьми. Не сама людина створює дар милости Божої, дар дiстається даром, одержання дару для кожного МОЖЛИВЕ, але ця можливiсть стає дiйснiстю не iнакше як аскетичними зусиллями того, хто просить. Даром поданi раніше великi милостi Божi чекають вiд нас ще необхiдної вiддачi подякою i молитвами. Не втрачаймо ж дорогого й короткого часу земного життя!

газета "Наша віра"
http://nashavira.ukrlife.org/08_2006.html

Користувач Олесь - 23-1-2007 у 12:46

Вкотре переконуюся, що "Істинна" Православна церква схильна до жахливого максималізму і релігійного екстремізму.

Андрій Пелещишин - 26-1-2007 у 13:53

Може й так.
Але значна частина написаного є мені зрозумілою та близькою.
Принаймні телевізор я тепер практично не дивлюся, якщо і дивлюся, то на рекламу виключаю. Бігборди на вулиці стараюся не розглядати.
Аналогічно ставлюся до компютерних ігор та шопінга.

tysovska - 26-1-2007 у 14:06

Цитата:
Виклад у пiдручнику йде у другiй особi, як звернення до юного читача. Займенник «ти» при цьому всюди надрукований з великої букви, подiбно до того, як у християнському молитовнику видiлене «Ти» у зверненнi до Бога. <...> Навчившись читати звернене до себе «ти» з великої літери, чи зможе вона в душi своїй писати «я» з маленької?

Просто відверта дурниця. Ще років 50 тому у листах до рідних було звичним звертатися На "Ти", причому пишучи з великої літери. Стус у листах до сина саме так і писав.

Уляна Дідич - 27-1-2007 у 10:01

А чому 50 років тому? Я й досі так пишу. І знаю купу людей, які так роблять. Навіть спілкуючись в асі я можу речення писати з малої, а Ти - з великої. Само собою так виходить, звичка...

Надія Баловсяк - 27-1-2007 у 22:41

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Андрій Пелещишин

Аналогічно ставлюся до компютерних ігор та шопінга.


шопінг - як процес купівлі у магазинах товарів?

або я щось не зрозуміла.

Андрій Пелещишин - 28-1-2007 у 09:31

Так, я мав на увазі саме той процес. Власне його трансоформовану версію, коли похід за покупкою носить не лише господарський, але й "культурний" характер. Коли люди годинами роззєвивши рота ходять по речовому ринку або супермаркету.

Tempika - 28-1-2007 у 20:51

http://www.sim.si.ru/contents/article.asp?n=262

tysovska - 29-1-2007 у 09:44

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Уляна Дідич
А чому 50 років тому? Я й досі так пишу.

Мені здавалося, що зараз це радше виняток. Якось ставлення до цього спростилося. Навіть у листах, де звертаються на "Ви", дедалі частіше це "Ви" пишеться з малої літери.

Іван Лихобор - 29-1-2007 у 13:53

Цілком згоджуюсь з о. Тимофієм.
Коли самому не усвідомити споживацьку сутність теперішнього суспільства, а відтак не сказати собі "Гов, стоп!" (коли ти істинний споживач і прагнеш тотального комфорту в усьому), то життя може допровадити до цілковитого духовного спустошення й морального звиродніння.

Америка - впереді планети всеї з комфортобісся!

Лєна Дадукевич - 14-11-2007 у 14:31

Цитата:
Оригінальне повідомлення від Іван Лихобор
Цілком згоджуюсь з о. Тимофієм.
Коли самому не усвідомити споживацьку сутність теперішнього суспільства, а відтак не сказати собі "Гов, стоп!" (коли ти істинний споживач і прагнеш тотального комфорту в усьому), то життя може допровадити до цілковитого духовного спустошення й морального звиродніння.

Ціхо-ціхо, не плутайте Божий дар і яєшню. Знаю я досить тісно одного архиєпископа, який на проповідях дуже багато говорить про шкоду від комп"ютера і телевізора і забороняє це мати, а у самого є і те і друге і відповідно третє і четверте :lol:
Для когось комфорт - поспати до 12 дня, а комусь і басейна дома - мало. Так що винуватити в людській аморальності зовнішні речі - дурня повна. Йдете по вулилі - побачили красиву жінку - то хіба вона винувата,що вам сподобалась? Справа у вас в голові як ви на неї реагуєте і справа вашої свободи що ви далі зробите. :lol:Аморальність в головах, а не в шопінгах.