Форум Рідного Міста

Великий піст. Покаянний канон

Рост - 23-2-2004 у 10:44

З понеділка по четвер включно буде відправлятись покаянний канон увечері, в церкві Різдва Пресвятої Богородиці, на Сихові.

Розпочався Великий Піст, час, коли варта більше уваги звернути на Бога, відставивши вбік матеріальні проблеми.

сумна - 27-2-2004 у 17:53

От і минув (майже) перший тиждень Великого посту. Відчуваю велике невдоволення тим, як я його прожила. Відмова від масної їжі - то найлегше... А от як пам'ятати про Бога в щоденному тлумі, мельканні перед очима різих людей, постійних зіткненнях і конфліктах на роботі? Чесно зізнаюся: колись я це вміла, а зараз... Нічого, окрім спустошення, не відчуваю.

Олексій Мачехін - 27-2-2004 у 18:02

Тю, як це ти могла забути? Аджеж цей щоденний тлум, мелькання перед очима різих людей, постійні зіткнення і конфлікти на роботі, то все і є Бог :)

сумна - 27-2-2004 у 18:29

Ви серйозно?!

Олексій Мачехін - 27-2-2004 у 19:26

Ну звісно, а що?

Павло Тимофійович - 27-2-2004 у 22:57

Цитата:
Нічого, окрім спустошення, не відчуваю.


В цій частині точно нема Бога. Необхідно Вам це місце заповнити, але не масною їжею.
Сходіть на хресну дорогу. Ото треба і може хрест ваш трохи легшим стане!

Рост - 1-3-2004 у 10:02

Відмова від їжі в час Посту потрібна, щоб легше було зосереджуватись на духовному.
Як казав колись старець Силуан Афонський, їсти треба стільки, щоб після трапези хотілось молитись.

Варта пригадати слова Ісуса Христа: "не хлібом єдиним житиме людина". Піст для цього і є, щоб очистити тіло і усідомити, що і Духом Святим можна насититись.

Життєва ж метушня нас спустошує, якщо ми сприймаємо її в ракурсі особистої зацікавленості, користі, в ракурсі досягнення конкретного, запланованого нами саме такого, а не іншого результату. Також хаос в свідомості існує за відсутності чіткої ієрархії цінностей. А людина мала б точно визначити для себе, що для неї найважливіше, що другорядне, а що взагалі шкідливе. І тоді не буде спустошення, а буде просто втома від досягнення поставленої мети, хороша втома.

Визначити для себе цю ієрархію часто буває важко, бо хаос заважає, темнить свідомість, не дає думати. От для цього і існує Церква - і в сенсі храму серця, і в сенсі храму-будівлі, куди можна прийти і очиститись від зайвих нашарувань суєти.

Олексій Мачехін - 1-3-2004 у 20:50

Ех, хотів то одразу написати, але змушений був чекати вечора.

Я взагалі проти посту. Навіть молитва не завжди потрібна, бо звертатись до Бога треба не думкою чи словами а діями і вчинками.
Так само як і Господь звертається до нас не лише проповідями священиків але й багнюкою що нею тебе забризкала вантажівка.

Суєти не існує, бо весь світ - Господь. Тому і життя має бути молитвою.

Павло Тимофійович - 1-3-2004 у 23:17

Цитата:
Першим відправив користувач Olexiy
Тому і життя має бути молитвою.


Що і життя не потрібне?

Олексій Мачехін - 2-3-2004 у 10:12

Ви навмисно спотворюєте чи справді незрозуміло?

Рост - 2-3-2004 у 12:24

Олексію, не забувай одного важливого моменту - усі люди різні.
іншими словами кажучи - кожному свій шлях.
Щоби бачити Господа у всьому, потрібно спершу взагалі його побачити. Щоб утримувати в повсякденному житті відчуття Бога (а саме про це і писала сумна), потрібно спершу навчитись його утримувати хоча би в церкві, потім у сім`ї, тобто у сприятливих, тепличних умовах, а далі вже виносити це почуття в життя...
Щоб пізнати Бога, потрібно чути (читати) Слово Боже і потрібна молитва. Молитва в кожного своя, але без неї немає шляху.

Тому я не погоджуюсь із твої формулюванням через можливість неправильного його трактування. Наприклад, "так, я мстивий, але все, що існує - Бог, тому я маю оправдання". Розумієш, про що я?

Олексій Мачехін - 2-3-2004 у 12:41

Розумію....
Але я в церкві на відправі був 1 раз, раз був коли мене хрестили, ще раз коли хрестили брата і на весіллі тітки. (Маю на увазі служби а не ті випадки, коли ходив молитися з якихось причин).
Так от, чесно кажучи, коли я дивлюсь на квітку, я більше відчуваю Бога аніж в церкві. Храм безумовно викликає емоції, в чомусь збуджує почуття, проте звичайний небокрай зі степової могили приносить відчуття ще сильніші.
Я не вірю в те, що Бога можна пізнати лише в церкві.

Рост - 2-3-2004 у 13:07

Пізнання Бога багатогранне, в межах наших людських можливостей і Волі Божої.
Але треба вчитись розрізняти, що є істинним шляхом до Бога, а що є нашим особистим уявленням про цей шлях. Тобто, є пошуки Бога реального, а є пошуки бога свого, кишенькового, зручного для нашої особистості.
І хоча скільки людей, стільки шляхів, ступені для всіх одні, наше бачення їх відрізняється.
Треба просто оцінювати щиро, прагнемо ми відшукати Бога, щоб виконувати Волю Його, чи прагнемо задовільнити свої запити, свій інтерес, хочемо, щоб Він виконав волю нашу.

dr.Trollin - 2-3-2004 у 13:20

NetGuy "Щоби бачити Господа у всьому, потрібно спершу взагалі його побачити"
Воно (мо';) і так.
Але не побачивши Бога у всьому - є значний ризик у церкві побачити тільки його Образ а не Його. імхо.

"Щоб утримувати в повсякденному житті відчуття Бога... потрібно спершу навчитись його утримувати .... у сприятливих, тепличних умовах"
квітку у теплиці виростити таки простіше.
але у теплиці теж простіше і грибок росте.

А основне що таки - то завжди є ризик, що "у теплиці" можна привчитись бачити тільки Частину Бога. А
"привчившись бачити частину - ціле побачити важко" (с) перший-ліпший митець.

Оскільки ж ти маємо справу таки з Мистецьким утвором (доступним нам світом, як єдиним відблиском Бога, що доступний нашим слабким чуттям) а не механістично прорахованим конструктом -- то...

Хоч, звісно, люди різні...


NB! "нашим слабким чуттям" - я мав не увазі не тільки чуття біологічного тіла, а взагалі.

Олексій Мачехін - 2-3-2004 у 13:33

Цитата:
Першим відправив користувач NetGuy
Але треба вчитись розрізняти, що є істинним шляхом до Бога, а що є нашим особистим уявленням про цей шлях.

При всій повазі до тебе, тут мушу зазначити що не нам з тобою дано то розрізнити. І навіть не священику, не кардиналу/мітрополиту, не патріарху/папі. Бо і я і ти і псі зазначені - люди.
До третього вселенського собору церква не визнавала наявність у жінки душі. І я не думаю що це визнання якимось чином впливало на її присутність в жіночому тілі.
Цитата:
Першим відправив користувач NetGuy
Тобто, є пошуки Бога реального, а є пошуки бога свого, кишенькового, зручного для нашої особистості.


Не думаю. Я б сказав (але зважайте - це людина каже)
Що є прагнення Бога і є прагнення благ. Дуже часто це ототожнюється, ще частіше відбувається підміна понять. Але я більше ніж впевнений в існуванні атеїстів-праведників, що святіші за Алєксія ІІ, скажімо.
Цитата:
Треба просто оцінювати щиро, прагнемо ми відшукати Бога, щоб виконувати Волю Його, чи прагнемо задовільнити свої запити, свій інтерес, хочемо, щоб Він виконав волю нашу.


Тут ми прийшли до дуже хиткої грані. Не знаю, чи сприймеш ти те, що я скажу, але дуже сподіваюсь.

Ми в цьому світі не для того, аби виконувати волю Бога. Ми і є Бог, точніше ми і є частинка Бога (і мої папуги, доречі, також).

Але це абсолютно не виправдовує наші вчинки. навпаки - саме це і накладає на нас відповідальність за скоєне.:saint:

сумна - 2-3-2004 у 14:06

Цитата:
Першим відправив користувач NetGuy
... Але треба вчитись розрізняти, що є істинним шляхом до Бога, а що є нашим особистим уявленням про цей шлях. Тобто, є пошуки Бога реального, а є пошуки бога свого, кишенькового, зручного для нашої особистості.
І хоча скільки людей, стільки шляхів, ступені для всіх одні, наше бачення їх відрізняється.
Треба просто оцінювати щиро, прагнемо ми відшукати Бога, щоб виконувати Волю Його, чи прагнемо задовільнити свої запити, свій інтерес, хочемо, щоб Він виконав волю нашу.


А хто мені скаже, чи на вірному я шляху? Де вказівка - оцей шлях вірний, а той - хибний?
Я слухаюся свого внутрішнього голосу. Був час, коли я цей голос намагалася притлумити, і вийшло на зле (у своїх шуканнях Бога далеко зайшла, і все це так перевернуло мені душу, що годі оповісти...)

Рост - 2-3-2004 у 14:12

Ми є діти Божі, коли виконуємо Волю Його.
Ми є ракова пухлина, якщо виконуємо волю свою.
І нічого посередині.
Але людина має право на свою волю, тому кожен вирішує це для себе, куди пролягатиме його шлях.
Найбільше щастя для людини - підпорядкувати волю свою Волі Божій, але далеко не кожен має це знання, бо воно не від людини, воно від Бога дароване через Духа Святого.
Я розумію, шо тобі, можливо, не дуже подобається християнська термінологія, але не звертай увагу на форму, дивись на суть.

Я не претендую на знання істини, просто ділюсь спостереженнями. А будуть вони співзвучні тій чи іншій людині - не від мене залежить.

Олексій Мачехін - 2-3-2004 у 14:21

Думаю, Ростику, час припиняти. Ми висловились. Аргументів нема - є думки і відчуття.
В будь-шо системи цінностей у нас майже співпадають. І це не зле. :)

Рост - 2-3-2004 у 15:01

2 сумна
Я не священник, щоб давати конкретні поради. Хіба пару слів.

Один з потужних критеріїв є любов до наших ворогів. Це проходить основним критерієм в писанні Старця Силуана, яке я би радив почитати. У мене є в електронному варіанті, якщо треба, можу поділитись. Хоча не люблю я читати з екрану. Можна купити цю книжку (18 грн) або взяти в бібліотеці, що при церкві російського патріархату на Короленка. Вона називається "Преподобный Силуан Афонский".
Є ще одна книга - "Послання милосердної Любові до малих душ" Маргарити. Вона продається в книгарні на Куліша (колишня Ботвіна). 3 томи ~10 грн. Або в кіоску з релігійною літературою біля церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Теж варта уваги.
Ну і першоджерело - Святе Письмо. Перша і основна книга.

Крім того є чудова церква Різдва Пресвятої Богородиці, де несуть службу багато чудових священників. А отець Руслан, до речі, присутній і у нас на форумі - о. Руслан, до яких можна звернутись за порадою.

Олексій Мачехін - 2-3-2004 у 15:12

Чому тоді він не з`являється в цій дискусії?

Рост - 2-3-2004 у 15:31

Думаєш, у священника багато вільного часу?
Він тільки і може добратись до інтернету увечері, і то, якщо комп`ютер не зайнятий під видавничі, чи якість інші нагальні справи.

Олексій Мачехін - 2-3-2004 у 15:43

Але в інших він буває :)

Я не присікаюсь, а питаю :saint:

сумна - 2-3-2004 у 19:46

2 NetGuy:

Дякую Вам за пораду. Обов'язково нею скористаюся.

Я певного часу читала багато духовної літератури. Але така вже в мене якась дивна вразливість (?), що, читаючи "Наслідування Христа", відчувала просто-таки фізичні страждання від усвідомлення висоти ідеалу і власної нікчемності.

Олексій Мачехін - 3-3-2004 у 00:05

Дивно, чому б це людина, що створена за подобою Бога, відчувала себе нікчемою....
Розумію, європейське середньовіччя - там це було свідомо впроваджено аби народ був покірним. А зараз? До чого це?

dr.Trollin - 3-3-2004 у 08:57

(з лагідною загрозливістю) "гражданин, не проводите некорректніх сравнений" (с)

(наївнокліпаючи очками) Бо ж і дійсно -- навіщо оте владі??

сумна - 4-3-2004 у 08:40

А може я не в той час народилася?

Думаю, що успішна людина дійсно ніколи не почуватиметься нікчемною. А якщо в людини крах, як кажуть, “на всіх фронтах” - отоді якраз такою себе почуває. Хоча... залежить, як подивитись - що є причиною, а що наслідком.