В один з осінніх днів 1928 року в маленькій лабораторії при шпиталі Св. Марії у
Лондоні мікробіолог Александер Флемінг (1881—1955) досліджував різні культури
гнойотворних бактерій. Деякі з чашок Петрі вчений заселив бактеріями ще до літніх
канікул, і зараз у них були чітко видні колонії бактерій. Проте де-не-де, до відчаю
Флемінга, поселились й цвілеві гриби. В одній з чашок Петрі виросла «розкішна»
колонія плісняви, при чому її оточила зона вільна від бактерій. Стало очевидним,
що цвілеві гриби перешкоджають розповсюдженню бактерій.
Флемінг обережно відібрав пробу плісняви з цієї чашки й помістив її на нове
поживне середовище, попередньо стерилізуване шляхом нагрівання. Так була
отримана ще одна колонія цвілевих грибів. Потім дослідник «висадив» навколо
різні види бактерій: стрептококи, стафілококи та збудники сибірської виразки й
дифтерії. Всі вони не розмножувались у безпосередній близкості до гриба, що було у
вищій мірі цікавим відкриттям. Вчений встановив, що «його» гриб — це зелена
кистеподібна пліснява Penicillium notatum.
Потім Флемінґ став вирощувати цей гриб у об'ємистій посудині з рідким поживним
розчином. Незабаром зеленкуватий міцелій покрив поверхню цього розчину, який
через декілька діб забарвився у золотисто-жовтий колір. У нових дослідах з
бактеріями було знайдено, що відділений від гриба поживний розчин так само
пригнічував розмноження бактерій. Отже, ця пліснява, мабуть, виділяла в
навколишнє середовище якусь «ворожу» бактеріям речовину, названу згодом
Флемінгом, згідно з походженням — пеніциліном.
|