Попри всю свою мізантропію мушу визнати, що ніщо так не надихає і не примирює з
дійсністю, як безкорислива допомога, що приходить неочікувано – від зовсім
незнайомих людей.
А тому хочу попросити всіх і закликати: давайте згадаємо, коли і як нам допомагали
незнайомі люди. Згадаємо і побажаємо здоров’я тим людям, які творили для нас
справжнє чудо.
На тему наштовхнула публікація в останньому номері журналу «Країна». Прочитала
із задоволенням – отож і вас запрошую почитати. Передрук з журналу нижче. А в
кінці додала свій випадок, про який без сліз згадати не можу…
Як вам допомагали незнайомі люди?
У Луцьку біля Північного ринку встановили новий дорожний знак, який не дозволяє
повертати ліворуч. Не всі водії його помічають і їдуть за звичним маршрутом. За 50
метрів їх зупиняють інспектори ДАІ та штрафують. Один із підприємців ринку
Олександр Тур із власної волі став на перехресті й почав завертати водіїв, щоб
вони могли уникнути штрафу.
Ми запитали в українців: як їм допомагали незнайомі люди?
«Коли була сильна злива й дороги позаливало, течією змило мій автомобільний
номер. Незнайомі люди знайшли мене через ДАІ та передали його, грошей не захотіли
брати». Андрій Негода, 29 років, підприємець, Дніпропетровськ
«Із дружиною та 4-річним сином їхали машиною з Донецька до Києва. Опівночі під
Уманню поламався. Описав на інтернет-форумі ситуацію, питав, де знаходиться
найближче СТО, і залишив свій мобільний телефон. До мене майже одразу передзвонив
незнайомий чоловік, потім приніс бутерброди й гарячий чай. Почепив на
буксирувальнний трос і так дотягнув до Києва. Жодної копійки не взяв. Хоча моя
машина виявилася важчою і зламала йому бампер». Віталій Марченко, 26 років, державний службовець, Донецьк
«Якось пішли в поле красти колгоспну молоду кукурудзу із старшою сестрою та її
подружкою. Мені було 5 років. Дві великі сумки наламали. Раптом почули голос
сторожа. Дівчата втекли, а я із сумками залишився. Коли побачив сторожа,
розревівся від страху, бо чув, що він боляче стріляє сіллю. А той мене пожалів і
провів додому, ще й кукурудзу допоміг принести». Василь Вайнагій, 22 роки, заробітчанин, Хуст Закарпатської області
«Три тижні гостювала в знайомого у Франції. Коли поверталася додому, в аеропорту
на реєстрації пасажирів не змогла знайти квиток. Обшукала всі кишені, всі валізи
– немає. А в цей день закінчувалася віза. Дзвонити знайомому було незручно.
Посиділа хвилин 10, заспокоїлася. І почала питати в людей, чи хтось може позичити
гроші. Один хлопець погодився. Залишив адресу й телефон мами в Білій Церкві,
попросив віддати борг їй. Навіть не записав мої паспортні дані». Інесса Павленко, 52 роки, вчитель французької мови, Черкаси
«Мого діда на початку війни врятувала незнайома дівчина. Бабуся з дітьми поїхала
в Середню Азію, а дід залишився. Узяли в полон, десь під Житомиром тримали. Тих, за
ким приходили дружини, відпускали додому. 16-річна дівчина прийшла зі старшою
сестрою – та чоловіка визволяла. А ця просто, аби когось врятувати, ткнула пальцем
на мого діда й сказала, що він її чоловік. Його відпустили». Антоніна Косовська, 32 роки, продавець, Вінниця
«Пару тижнів тому мені робили операцію на шлунку. Тітка з Києва прислала тисячу
гривень. Поштарка Оля Півторак отримала цей переказ, 16 тисяч на пенсії людям із
села і поїхала велосипедом роздавати. Дорогою загубила гаманець. Бігала по хатах,
питала. Але всі казали, що не бачили. Вона пішла по заможних родичах – не позичили.
Хотіла втопитися, бо повернути такі гроші не змогла б. Але одна бізнесменша
позичила їй 2 тисячі доларів. Цього виставило якраз повернути пенсії. А на мій
переказ – ні. Люди як дізналися про ту історію, усім селом збирали гроші. Поштарка
за тиждень повернула борг бізнесменші. Мені передала тисячу. Та ще й залишилося
багато. У нас дві церкви – католицька і православна. Оля з пожертвуваних їй грошей
у православну віддала 1270 гривень, а в католицьку 1400 занесла». Марія Сьомко, 48 років, поштарка, село Саджавка Надвірнянського району
Івано-Франківської області
«Країна», № 24 (27) 2 липня 2010
А ось і мій випадок.
Перебувала в онколікарні біля мами, її вже не можна було врятувати. В цей час вдома
помер батько. Як було залишити маму – і як було не бути на батьковому похороні… І
одна малознайома жінка зголосилася побути з мамою в лікарні. Цілу добу. Доброта
цієї жінки просто не мала меж. Вона і потім нас із сестрою не полишила, коли
довелося невдовзі ховати маму. І потім бувало, подоївши вранці корову, через ціле
село приносила нам молоко і залишала під дверима, поки ми ще спали. Demyan - 8-7-2010 у 12:47
Якось пішли в поле красти колгоспну молоду кукурудзу із старшою сестрою та її
подружкою
.... А той мене пожалів і провів додому, ще й кукурудзу допоміг принести
ось це дуже цікава допомога, тут треба було дати прочухана а не по голівці гладити
і помагати...сумна - 8-7-2010 у 12:52
А мені здається, як на п'ятирічну дитину це якраз та "кара", що треба. Запам'яталося
краще, ніж прочухан. :-)
Думаю, оті дівчата, що потягли дитину з собою, якраз і дістали б прочухана, якби
попалися до рук.Demyan - 9-7-2010 у 09:35
Та це взагалі бредова історія - 5 років дитині, дві великі сумки ніс. ...
Так запамяталося - що можна вкрасти в 5 років і тобі нічого не буде...дуже добре
запамяталося...і мабуть коли став старшим теж брав дітей в 5 ркоів і казав що їм
нічого не буде - він вже так крав....дуже повчально.
Висновок: діти в 5 років - крадіть речі, вам нічого не буде, погладять по головці,
поможуть крадене віднести...Лінда Коваль - 9-7-2010 у 13:57
Цитата:
Оригінальне повідомлення від Demyan
Та це взагалі бредова історія - 5 років дитині, дві великі сумки ніс. ...
Де написано, що дитина несла? Написано "лишився сам із сумками".
Мою молодшу сестру якось сусідка по дачі привела додому. В одній руці - сестра, в
іншій - полумисок з полуницями. Сестра моя такою шкодою росла, ну й залізла до
чужого городу, а сусідка її злапала. Мені тоді щось років десять було. Ну, злапала,
і каже: якщо хочеш полуниці, попроси. Сестрі, видно, соромно стало, каже, не хочу.
Але сусідка назбирала таки трохи полуниць, і завела сестру додому, і ягоди лишила.
Мами тоді вдома не було, та й сусідка не скаржитися приходила... Двадцять років
минуло, а сестра і досі згадує, що від сорому тоді ледь не померла. Чужого не бере,
звісно. Так що виховальний ефект ще й від дитини залежить. Андрій Пелещишин - 13-7-2010 у 00:38
Взагалі наведена вище стаття не про доброту, а про те, що люди вважають добрими
вчинками. Ну в когось таке бачення доброти, нормальний суб'єктивний погляд.
З другого боку ми ж не знаємо, можливо цей вчинок справді змінив життя людини на
краще.Ігор Домін - 7-8-2010 у 22:40
ось приклад: відпочивали в карпатах, вирішили подивитись на водоспад гук. виїхали
маршруткою з Коломиї. доїхали приблизно туди, куди треба. далі сподівались на
попутку, але не сталося. йшли пішки 3 км по асфальтовій дорозі, дощ. не взяли з собою
поїсти, думали там знайдемо. не знайшли. через 3 км асфальт закінчився, далі 3 км
пішки по камінню, дощ. дішли до водоспаду. не такий вже і цікавий після такої
дороги. але не про це. повертаємось. мімо їдуть мікроавтобуси з туристами,
напівпорожні. просимо зупинитись. ніхто. йдемо пішки 3 км по камінню, дощ. їде
якийсь дядя (щось там будує у заповіднику). зупиняється, підвозить недалеко до
зупинки, грошей не взяв. настрій значно покращився дякую йому ще раз!!vovka - 8-8-2010 у 19:19
Згадав як познайомився на змаганнях з одним чуваком )))
там як завжди треба було якісь запчасті поміняти перед гонкою і якийсь сторонній
чувак постійно під ногами почав плутатися ))) сам всьо міняв, вболівав за мене )))
ну і якось так завязалося знайомство і досить плотно в плані авто і надалі
контактуєм